Часто стверджують, що серед представників двох сімей, які поріднилися, жінки між собою підтримують стосунки більш напружені, ніж чоловіки.
Що ж, я не чоловік і можу погодитися з таким твердженням без ризику бути звинуваченою в певній «гендерній дискримінації». Так, мені чомусь дійсно здається, що в «споріднені» конфлікти жінки вступають активніше за чоловіків. Маю на увазі «класичні» лінії конфліктів: свекруха та невістка, теща та свекруха.
Важко уявити собі молодого чоловіка, який би при першій нагоді скаржився друзям на тестя або з нотами презирливої поблажливості розповідав про нього: «Народ, ви уявляєте, цей дивний чоловік вчора приніс нашому синові та-а-аку футболку! Просто чудуюся, що за смак у нього».
Зате для невістки часто чи не кожен другий крок свекрухи нерозумний, а кожен третій – «ні в які ворота», навіть якщо їй вистачає такту не говорити про це вголос.
«Ой, вона знову накупляла синові якоїсь позбавленої смаку дешевизни і думає, що нормальна людина це стане одягати!», «Ну, зі свекрухою говорити марно…», «Чоловік мій з такої сімейки… і згадувати не бажаю!» – це фрази із звичайних жіночих розмов (зокрема, з розмов віруючих жінок).
Приблизно так само невісток сприймають і свекрухи, тоді як тесті, розмірковуючи про зятів, часто всього лише плечима знизують: «Ну, я в його роки був іншим. Втім, дочці подобається – і гаразд». Чому так?
Не хочеться штампувати популярне «жінки зухваліші чоловіків» і «їм більше нічим зайнятися». У чоловічому середовищі конфліктів не менше, просто вирішуються вони жорсткіше, а тому швидше. Іноді навіть із швидкістю кулака, що розтинає повітря.
Всі основні пристрасті властиві людині взагалі, а не представникам тієї або іншої статі, але від статі дуже залежить, яка пристрасть з якими нюансами (інколи навіть гормональної природи) голосніше «вибухне» у визначеній, типовій для цієї статі ролі та ситуації.
Особливість жіночої ролі в тому, що шлюб для неї – це завжди іспит. Як власний, так і шлюб її дитини. Жінка завжди інтуїтивно відчуває, що основна відповідальність за виховання дітей лежить на ній. На чоловікові – відповідальність за загальну стратегію, умови, атмосферу, ресурси, в яких проходить виховання.
А відповідальність жінки конкретніша: привчила до порядку – або виростила нечепуру, займалася розвитком дітей – або пустила все на самоплив, навчила тому, іншому, п’ятому – або не навчила. А де більше конкретики – там легко перевірити та виставити двійку.
Чоловіка у власних очах непогано атестує посада, соціальний статус. А жінка, навіть з прекрасною кар’єрою, сприймає як ганьбу та життєву корабельну аварію недоліки своїх дітей та страждає від них, але чим більше страждає – тим старанніше іноді бажає приховати «погану гру» за маскою самовпевненності.
Драматизм шлюбу в тому, що він – як би іспит для трьох жінок одночасно: для молодої дружини, для тещі та для свекрухи. Теща «тримає відповідь» перед зятем та свекрухою: чи хорошу господиню вона виростила,чи розумну дівчину в цілому.
Свекруха «винна» перед тещею і перед невісткою за кожен «не такий» крок власного сина. А стосунки невістки зі свекрухою зазвичай загострюються з народженням дитини – адже тепер молода дружина «проходить перевірку» не тільки як господиня, але і теж як матір.
Але якщо десь в глибині душі (інколи, звичайно, дуже глибоко) будь-яка жінка свої педагогічні та інші помилки хоч би смутно бачить, то визнавати їх прилюдно, та ще і перед лицем іншої жінки (адже конкурентки!!!) – буває ой як непросто. І тут майже підсвідомо обирається тактика: кращий захист – це напад.
Ще ніхто і ні в чому вголос не намагався звинувачувати ні молоду дружину, ні її маму, але вони вже заздалегідь вступили в міцну коаліцію з девізом: «Ну чого ж очікувати, від його-то сім’ї!» Як говориться, тільки у нас «він увесь в батька» – це найчастіше лайка. А ще частіше звучить: «Ну, матуся його так виховала, що поробиш!»
А що такого страшного «виховали» в молодому чоловіку, чого немає у інших «двоногих»? Та навіть якщо нічого – доводиться шукати! Адже тільки на тлі «нерозумної» свекрухи ти виглядаєш презентабельно у власних очах. І лише на тлі «жахливої» невістки ти можеш озиратися на своє життя не з розкаянням, а з «законною» гордістю.
Жінка інтуїтивно відчуває, що її дитина в її новому, заміжньому або одруженому житті не може бути абсолютно ідеальна і ні в чому не винна, і, відповідно, виходить, що неідеальна вона – матір, що виховала таку дитину. Але на рівні усвідомлених думок, фраз та дій вона (і, звичайно, її Марійка або Петрик) незаперечно, абсолютно та безнадійно – має рацію.
Молода дружина теж смутно здогадується, що як господиня вона далеко не подарунок, і тому хворобливо, неадекватно бурхливо реагує на будь-який натяк свекрухи накшталт: «Оля, хочете ми вам «посудомийку» подаруємо?»
Проте, якщо вчасно не побачити в своїх «ідеальних» вчинках, словах, правоті, презирливому пирханні просто дрібного, порожнього, ні на чому не заснованого самовиправдання з самоствердженням, то ціною такої сліпоти може стати ціле життя – життя сім’ї.
Так, кожен гріх – лише знівечена чеснота, і подібне хворобливе ставлення до власного іміджу в очах інших жінок (і у власних теж) – це просто пародія на покаяння. Ми здібні до покаяння, у нас є цей дар, є совість, але часто замість уважного зважування власного життя і власних недоліків перед очима Божими нам вдається лише переживати про те, як би нам «не зганьбитися» в очах нових родичів. І тому ми ворогуємо на них – мимовільних свідків нашої недосконалості, нібито вони в ній винні…
Звичайно, у жіночих конфліктів в сім’ї багато граней. Серед них і такі особливо гострі, як власництво та ревнощі. Але це, мабуть, окрема, дуже широка тема…
Олена Фетісова
Газета – “Волинь Православна”, 2015, №7