Молоді мами, очікуючи першої дитини, нерідко будують плани, як вони розвиватимуть свою крихітку, причому буквально з перших місяців її життя. А тому заздалегідь запасаються всілякими методиками, щоб малюк розвивався, до двох років почав читати, до трьох – додавати та віднімати.
Чи є сенс в «ранньому розвитку»?
На цю тему розміковує Ася Штейн, педагог, автор статей з раннього розвитку, сімейної педагогіки, психології та дитячого здоров’я, мама трьох дітей.
– Наскільки, на ваш погляд, потрібні різні розвиваючі методики для найменших?
– Є дуже багато всіляких методик, які переслідують різні цілі. І є дуже різні діти. Мені здається, повинно йтися не про ранній, а про своєчасний розвиток.
Що означає своєчасниий? Це коли конкретна дитина, а не якась середньостатистична, обумовлена стандартами, фізично та психологічно готова, дозріла до сприйняття конкретного навику або певної інформації. Не так важливо, чим при розвитку цього навику користуватися – кубиками, картками, рамочками, традиційними іграшками та традиційними азбуками.
Важливо, щоб навколо дитини було розвиваюче середовище, щоб те, що вона бачить навколо себе, трохи випереджало майбутні потреби.
Наприклад, можливо, скоро дитина дозріє до того, щоб почати запитувати про букви. Але вона стане про них запитувати, якщо знатиме що це таке, розуміти, наприклад, що за їх допомогою читають книжки.
Якщо цих букв або будь-якого іншого розвиваючого матеріалу дитина бачити не буде, вона просто не зможе почати освоювати якийсь навик тоді, коли буде до нього готова. Тобто, я б говорила не про якесь стимулювання розвитку, а про створення активно розвиваючого середовища.
– Як зрозуміти, що дитина готова отримувати навик? Батьки бояться запізнитися, наприклад, з тим же читанням.
– В нормі діти починають читати у віці від чотирьох до дев’яти років, залежно від типу сприйняття, від особливостей особистості, від рівня рухової активності і ще від дуже багатьох причин. Якщо у дитини немає логопедичних проблем, вона все одно навчиться читати. Причому, навчиться саме тоді, коли буде до цього готова, навіть якщо з нею спеціально не займалися.
Запізнитися або не запізнитися – ці категорії сюди не підходять. Якщо ви читаєте дитині книги, вона бачить, що є букви, і в якийсь момент просто почне запитувати: «Що там написано?» Це питання свідчитиме про те, що дитина готова до того, щоб навчатися читати.
Знову ж, навчання може проходити в різній формі і дуже різними темпами. Я знаю масу дітей, які навчилися читати самі, без будь-якої сторонньої дорослої допомоги. Просто сиділи, дивилися та навчилися. А є діти, які абсолютно не сприймали кубики Зайцева і інші методики, зате відмінно навчалися читати з бабусею по класичному букварю.
А комусь дійсно дуже допомогли ті ж самі кубики Зайцева, які, загалом, – непоганий посібник, якщо ним правильно користуватися. Просто немає ніякої чарівної палички, щоб зробити дитину суперрозумною.
З іншого боку, якщо активно пропонувати дитині освоїти якийсь навик завчасно, раніше, ніж вона буде готова, то, швидше за все, вона його освоїть, тому що у дітей дуже пластична психіка. Але це станеться за рахунок чогось іншого. Тобто, у той момент, коли дитина буде, наприклад, раніше, ніж вона до цього готова, навчатися читати, у неї можуть втратитись якісь інші важливі функції.
У кращому разі, оскільки діти добре захищені, дитина буде не так активно навчатися читати, і усе обійдеться. Але, якщо все-таки батькам вдасться перемогти та навчити дитину завчасно читати, зафарбовувати рамочки, складати головоломки і так далі, то вона не освоїть те, що їй потрібно було б освоїти. Умовно кажучи, не навчиться стрибати на одній ніжці, кататися на велосипеді та зав’язувати шнурівки.
Свого часу Марія Монтессорі ввела таке поняття, як «сенситивний вік», тобто вік, коли мозок дитини максимально готовий до освоєння того або іншого навику. Якщо дитина у своєму розвитку проскакує цей вік, то вона потім все-таки освоїть це навик, але з набагато більшими витратами і втратами.
Не можна навчати дитину читати в два роки, замість того, щоб ліпити з нею паски. Тому, що ліпити паски, кидати м’яча, кататися на велосипеді в два роки, поза сумнівом, корисніше, ніж читати.
Навіть якщо дитина навчиться складати букви в слова, вона все одно читати не буде. Швидше за все, вона буде просто вгадувати слова, які запам’ятала. Багато дітей проробляють цей фокус, вводячи батьків в оману. По-справжньому читати вони все одно починають рівно тоді, коли їм потрібно почати читати: у свої п’ять, шість, сім років.
Правда, іноді батьки встигають так надокучити з «навчанням», що діти починають відчувати відразу до процесу самостійного читання. Я знаю багато дітей, чиї батьки захоплювалися раннім розвитком і які в результаті не люблять читати.
– Інколи мами бажають, щоб кожний день їх малюка був наповнений відкриттями, цікавими справами і тому придумують щодня нову і нову справу для нього. Наскільки це корисно і для мами, і для дитини?
– Що б дитина не чинила з мамою, їй це тільки на користь. Не важливо, нове це або старе заняття. Насправді, діти люблять повторення. Якщо дитина бажає освоювати щось нове і у мами є на це час, то чудово.
Але, якщо мама усе своє життя витрачатиме лише на те, щоб ліпити з дітьми з солоного тіста, то це не зовсім правильно: вона повинна реалізовуватися не лише в дітях, і дітям насправді потрібна успішна та реалізована мама, яка потім не докорятиме: «Я з тобою усе дитинство ліпила з солоного тіста і гралася кубиками і не захистила дисертацію, не знайшла роботу!»
Якщо мама відчуває, що реалізується вдома – чудово. Гратися з дитиною корисно. Мамі може набридати гратися в одне і те ж, і щоб їй самій було цікаво і весело, вона може придумувати нові заняття. Тільки ось якщо мама увесь час придумуватиме щось нове, не даючи приводу для розвитку фантазії дитини, то ця фантазія і не розвинеться.
Але важливо пам’ятати, що дитина не повинна гратися увесь час тільки з мамою. Насправді дитина розвивається зовсім не тоді, коли її виховують дорослі. Вона розвивається у своїй власній спонтанній грі.
Однією з ознак успішного розвитку вважається уміння дитини самостійно гратися в ролеві ігри: в школу, в магазин, в лікарню, в сім’ю. По тому, наскільки складна, тривала гра дитини оцінюють її емоційний, творчий та інтелектуальний розвиток.
– З якого віку дитина готова гратися самостійно?
– Тут теж усе індивідуально. Є діти, які з року граються самі, а є, які починають з трьох років. Але у будь-якому випадку до трьох років їм потрібно показувати, як гратися, потрібно залучати їх до гри: купувати всілякі ігрові набори, самим щось робити. Головне – пропонувати дітям доторкнутися до цього «світу по-дитячому» за допомогою тих же ляльок, ведмедиків і так далі.
Зазвичай вважається, що перші зачатки ролевої гри в середньому починаються після півтора року, коли дитина переходить від маніпулювання предметами до вибудовування ігрової ситуації. Але, в принципі, коли дівчинка або хлопчик дає ведмедикові свою соску – це вже ролева гра.
– Якщо мама не встигає довго гратися з дитиною, як не дати утворитися комплексу «Я погана матір»?
– Є відомий вираз, що важлива не кількість, а якість часу, проведеного з дитиною. І не обов’язково придумувати щось нове та складне. Можна розповісти казку, погратися в ляльки, зайчика переодягнути – усе, що завгодно!
Бажано, щоб щодня батьки певний час присвячували тільки дитині, щоб ні комп’ютер, ні телефон, нічого не могло відвернути їх. Тоді дитина розуміє, що це повністю її час, і мама або тато займаються тільки нею.
Зрозуміло, що у усіх різна ситуація. Хтось вдома з ранку до вечора з однією дитиною і може присвячувати їй цілий день. А хтось працює або у когось – багатодітна сім’я і складно провести з кожною дитиною багато часу. Але якщо вдасться приділяти кожній дитині неподільно хоч би 15 хвилин, це чудово. Причому цей час не повинен витрачатися на заняття, на мораль, на якісь гігієнічні процедури.
Тобто, якщо ми миємо дитині голову, пістригаємо нігті або виконуємо логопедичні вправи, обговорюємо її неналежну поведінку – це не час, проведений з дитиною.
– Чи варто віддавати маленьку дитину до всіляких «развивалок»? Зараз пропонують «підготовку до школи» буквально з трьох років.
– Трирічну дитину не можливо підготувати до школи. Але якщо дитина не ходить до дитячого садочка, то водити її на різні заняття – непогано. До того ж абсолютно неважливо чому там навчають: фольклорному співу або кубикам Зайцева.
Головне, що отримує дитина – соціалізація. Вона навчається контактувати з дітьми, з чужими дорослими, виконувати якісь інструкції від чужого дорослого, якось співвідносити своє життя з життям інших людей. Нічого поганого в цьому немає.
Якщо дитині подобається на цих заняттях, нехай ходить. Заняття потрібно вибирати ближче до будинку, щоб вони були добре обладнані. Тут важливі люди, які цим займаються і той, простір, в якому усе відбувається.
Але, відверто кажучи, я не бачу ніякої різниці між дітьми, які в дитинстві відвідували такі групи і тими, які їх не відвідували. Особливо до кінця початкової школи ця різниця взагалі ніяк не помітна.
– Які помилки здійснюють батьки, прагнучи підготувати дитину до школи?
– Точно не потрібно з дитиною заздалегідь проходити шкільну програму, тому що їй потім буде просто не цікаво навчатися. У школі на перших порах може виникнути ілюзія, що дитина щось уміє, а насправді вона отримала поверхневу інформацію і у неї не сформувався навик правильних дій.
І знову проскакуються, випадають певні етапи розвитку. Але є речі, яким краще навчатися повільно, ніж швидко. Саме у тому темпі, який пропонує початкова школа, нічого не форсуючи.
Дітей, які проходили навчання прискореними темпами, нерідко рано віддають до школи або вони перескакують через класи. В результаті вони опиняються в старшій школі раніше, ніж їх однолітки. Виникає дійсно серйозна проблема: по-перше, дитина ні емоційно, ні психологічно, часто і інтелектуально не готова до тієї програми, яку пропонують в старшій школі, не готова до запропонованої моделі навчання, до моделі стосунків між учителями та учнями.
Притому, що вона може бути прекрасно розвинена, вона виявляється неуспішною просто тому, що ще – маленька. Нерідко починаються емоційні проблеми в стосунках з набагато більш старшими однокласниками, які, на відміну від неї, вже вступили в пубертатний вік.
Якщо у дитини є потреба пізнавати щось нове, то краще реалізовувати її не випереджаючи шкільну програму, а займаючись іншими сферами людської діяльності за межами школи.
– Якщо підбити підсумок: варто спеціально займатися раннім розвитком дитини?
– Якщо мама бажає, то чому б ні. Якщо мама не бажає, якщо вона цим обтяжується, їй нудно, важко, у неї на це немає часу, сил і так далі, то нічого жахливого не станеться, якщо вона цього не чинитиме. Взагалі не розвивати дитину не можна. Але якщо це робити за допомогою звичайних консервативних занять, або водити її до якоїсь групи, де цим займатимуться фахівці, – цілком прийнятно.
Те, без чого не можна обійтися вдома – ролева гра дитини: у неї має бути можливість гратися з іграшками – з тематичними, якісними, з великими, маленькими, з конструкторами, посудом, машинками. І у неї має бути місце, де вона може це робити одна, де їй ніхто не зможе заважати, не контролюватиме, що вона робить з паровозиком або з кубиками.
І ще вдома обов’язково дитині повинні читати.
А усе інше – як складеться. Бувають такі діяльні мами, які знаходяться вдома, і вони нестерпно бажають займатися з дитиною чимось складним. Це прекрасно. Є мами, які сидять вдома, але при цьому щось роблять: працюють, займаються і іншими дітьми, навчаються і їм не вистачає часу щодня придумувати розвиваючі ігри. У цьому нічого катастрофічного немає.
Якщо мама з дитиною проводить хоч би ці 10 – 15 хвилин в день, займаючись тільки нею, не важливо, що вони роблять разом – читають, малюють, вишивають бісером – це теж добре. Тут швидше краще не додати цього суперрозвитку, ніж пережати та відбити у дитини інтерес.
Оксана Головко
Джерело статті – “Православие и мир”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №6
