Важлива частина нашої молитви – і особистої, і суспільної – це сповідування гріхів. Безліч прикладів цього є в Біблії; ми можемо пригадати хоч би пророка Даниїла, який «говорив і молився, та сповідував гріх свій та народу мого Ізраїля, і клав свою молитву перед лице Господа, мого Бога, за святу гору мого Бога» (Дан. 9: 20).
П’ятдесятий псалом входить в ранішнє молитовне правило і, крім того, постійно звучить в Церкві: «Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої. Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною» (Пс. 50: 3-5).
Саме цей аспект молитви часто виявляється найважчим; але саме він і є найбільш чистим виразом віри в любов Божу. У сповідуванні гріхів є дивовижна відвага – і невіруючі люди, які дивляться на це з боку, іноді це відзначають.
Як пише норвезький релігієзнавець Торкильд Якобсен, «Аспект, разюче за все, що впадає в очі, – це, зрозуміло, самоприниження грішника, що кається. Проте, хоча таке самоприниження і привертає увагу насамперед, було б безрозсудно не спробувати з’ясувати, які його початкові передумови.
Зрозуміло, що покаяння не мало б анінайменшого сенсу, якби грішник не був внутрішньо переконаний в глибокій особистій зацікавленості Бога в його долі. І чим більше ми вникаємо в таку невисловлену презумпцію, тим більше перше враження поступається місцем абсолютно іншому відчуттю: ми починаємо розуміти, що насправді тут – зовсім не приниження, але підсвідома величезна людська зарозумілість; а якщо врахувати, що дане ставлення є ставленням до Божественного, то зарозумілість майже безмежна.
По суті кажучи, якщо повернутися до найрізноманітниших виразів самоприниження і уважно їх перечитати, вдумуючись в підтекст, ми мимоволі відчуємо, що псалми не просто надають велике значення долі того, що кається, але вона ставиться над усе іншого. Турботи того, що кається, означають так багато, що витісняють усе інше. Фігура того, що кається, опиняється в центрі всесвіту, стає настільки важливою, що здатна монополізувати увагу Бога, залучити Бога в емоційне співпереживання, викликаючи співчуття та любов стосовно себе».
Дійсно, той, що кається, вірить, що Творець всесвіту стурбований його поведінкою і глибоко зацікавлений в тому, що людина з себе уявляє і як вона поводиться. У похвалі та поклонінні ми звертаємося до незбагненної величі Бога; у подяці – і, особливо, в покаянні – до Його глибоко особистої, зверненої до кожного індивідуально, рятуючої любові. Звернення «помилуй мене, Боже» означає, що я вірю – Богу є до мене справа. Там – не космічна байдужість, а небесний Отець, хтось, для Кого важливо, як я поводжуся.
Нам буває дуже важко сповідувати наші гріхи – тому що ми робимо себе вразливими. Здоровий глузд навчає нас, що гріхи потрібно всіляко приховувати та заперечувати; зображати ображену невинність та повне нерозуміння. Чому?
З тієї очевидної причини, що їх використовують проти нас. Ми оточені прокурорами, та і самі поводимося як прокурори – тому що кращий вид захисту є напад, викривай, поки тебе самого не викрили. Безглуздо відкривати свої гріхи прокуророві, який тільки прагне тебе звинуватити. Їх необхідно приховувати- навіть від самого себе.
Але відкривати їх адвокатові – зовсім не безглуздо. Якщо Ви знаєте, що мета адвоката – якраз врятувати Вас від звинувачень, що Ви можете цілком довіряти його доброзичливості та компетентності, то було б дуже нерозумно не відкрити йому всіх деталей справи – адже криючись, Ви не даєте йому можливості Вам допомогти.
Так от, Апостоли говорять, що Господь і Спаситель наш Іісус Христос – це наш Адвокат, Заступник, Спаситель, а не прокурор. Як говорить Апостол, «Христос Іісус є Той, що вмер, але й воскрес, Він праворуч Бога, і Він заступається за нас» (Рим. 8: 34).
Обвинувачем виступає зовсім інша особа – і усі його звинувачення марні та нікчемні, якщо ми тримаємося за Христа. Сповідуючи наші гріхи перед Господом, ми знаходимо повну безпеку; Він ніколи не оберне їх проти нас, а обвинувач – не зможе.
Довіра до любові Божої, яка ніколи не відштовхне, не кине, не посміється, не принизить, і проявляється в сповідуванні гріхів – ми прислухаємося до тихого голосу Святого Духу, щоб зрозуміти, що нам потрібно змінити в собі, тому що Бог бажає зцілити нас, утішити, дати нам нове життя.
Ми грішники, що живемо серед інших грішників, – але над нами є Той, хто любить нас і спасе.
Сергій Худієв
Журнал – “ФОМА”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №7
