Майже всі маленькі діти бояться темноти. Відверто кажучи, і дорослим темнота нерідко вселяє побоювання. Навіть зараз, коли ціни на електрику «кусаються», багато хто вважає за краще, йдучи з дому, залишати в прихожій світло.
Звичайно, далеко не всі зізнаються, для чого це, а говорять про злодіїв: мовляв, побачать злодії, що у нас світло горить, і не полізуть, вирішивши, що господарі вдома. Та й взагалі, в темноті не відразу відшукаєш вимикач… Чи мало ще можна придумати пояснень для нез’ясовного страху?!
Але факт залишається фактом: в темноті є щось містичне. Недаремно з ніччю і з темнотою пов’язано стільки страшних переказів, легенд та казок. Особливо сильний страх темноти у народів, не зачеплених сучасною цивілізацією. А оскільки діти близькі і до природи, і до культурної першооснови – вони ж невипадково так люблять казки! – то недивно, що темнота часто викликає у них панічний, позамежний жах.
Проте дорослі, поблажливо ставлячись до власних слабкостей, не поспішають потурати слабкостям дитини. Здавалося б, скільки говорять про те, що якщо діти бояться темноти, потрібно залишати в кімнаті світло, а до цих пір інші батьки впевнені, що сон при вимкненій люстрі для дитячої психіки набагато шкідливіше, ніж щовечірній стрес. Вони за стрес це не вважають!
«Нехай звикає», — ось поширена відповідь.
Хоча потім, коли вони починають розуміти, якими жахами буває населена темнота для їх сина або дочки, батьки самі приходять в жах. І вже не ставлять риторичних запитань, чому дитина страждає нічним енурезом або буває підвищено дратівлива.
Але розуміння це, на жаль, приходить з запізненням, справа буває зроблена, і дітей доводиться довго водити по лікарях, причому далеко не завжди з позитивним результатом. Ламати завжди важче, ніж будувати.
Нормальні герої завжди йдуть в обхід
Набагато розумніше вчиняють ті мами і тата, які засвоїли начебто жартівливий, а насправді дуже важливий принцип (принаймні, в сфері виховання): «Нормальні герої завжди йдуть в обхід». Не вдається подолати в лобовій атаці? – Не біда! Можна підібратися до нього з тилу, перетворивши його подолання на цікаву гру. Скажімо, в таку:
Звірятка в нірці
Трирічний Михайлик реагував на вимкнення світла, як на удар електричним струмом. Як би міцно він не спав, тут же прокидався і починав кричати. Мама його перестерігала, тато сердився – все було марно. Поки одного разу мамі не прийшло в голову затіяти з малюком гру.
Укладаючи Михайлика спати, вона лягла з ним поряд (природно, при увімкненому верхньому світлі), накрилася ковдрою, залишивши невелику щілинку, і почала тихенько говорити: «Ми з тобою маленькі звірятка, лежимо в затишній нірці. На вулиці темно, холодно, йде дощ, а у нас з тобою тепло, затишно. І ніхто до нас сюди не прийде, нікого ми не пустимо».
Спочатку Михайлик навіть з мамою побоювався лежати в темноті – все старався скинути ковдру, щоб стало зовсім світло. Але мама переконувала його, що в напівтемряві грати цікавіше. Та й голос її звучав так спокійно, що Михайлик поступово розслаблявся і швидко засинав.
Потім, коли хлопчик звикнув, мама зробила наступний крок: замість люстри почала вмикати настільну лампу. А в грі з’явився мотив про боязливого зайчика і сміливе ведмежатко, якого, природно, звали Михайлик. Зайчик хвилювався, вередував, боявся, а ведмежа Михайлик його заспокоював, розповідаючи чому боятися не слід. (Це дуже важливий момент, оскільки знайшовши аргументи, дитина, природно, приміряє їх на себе і, з одного боку, мимоволі підказує батькам правильну тактику дії на себе, а з іншої, займається самонавіянням.)
Поступово мамі вдалося змістити «зону світла» в коридор. Хлопчик тільки просив, щоб двері в кімнату залишали прочиненими. І вже сам нагадував, що верхнє світло потрібно вимкнути – при засипанні світло почало Михайлику заважати.
Бобри
А цю гру придумали самі діти, близнята Миколка та Оля.
Вони хоч і були удвічі старші за Михайлика, але темноти боялися нітрохи не менше від нього. Зрозуміло, діти не ставили перед собою ніяких психотерапевтичних цілей і навіть не підозрювали, що таким чином можна позбавитися від страху. Їм просто було цікаво. Але страх поступово почав відходити, а мама, помітивши це, включилася в гру і направила її в потрібне русло.
Діти влаштували собі будиночок під столом, накритим великою скатертиною, і уявляли себе бобрами. Скатертина звисала до самої підлоги, так що під столом було досить темно.
Мама викликалася грати роль горе-мисливця, якому ніяк не вдавалося зловити бобрів, оскільки під стіл мисливець проникнути за умовами гри не міг. Грали весело, багато сміялися, жартували, і навіть не підмітили, як велика частина гри почала проходити в напівтемряві (справа була взимку, і темніло зарання).
Дитячі страхи потрібно поважати
– А якщо дитина не дивлячись ні на які хитрування все одно побоюється темноти? – запитаєте ви. – Що ж їй, до старості світло в кімнаті залишати?
Але скажіть, ви багато бачили дорослих людей, які сплять тільки при включеному світлі? Це все одно що боятися: раптом дитина до старості смоктатиме соску або не навчиться ходити на горщик?
Мій молодший син, наприклад, з дуже раннього віку, приблизно з року, не злюбив темноту. Не злюбив настільки, що навідріз відмовлявся гуляти вечорами. Ледве за вікном починало сутеніти, його ніякими силами не можна було витягнути на вулицю.
Він пхикав, впирався, а якщо ми наполягали, починав плакати. Втім, ми і не наполягали, а постаралися перебудувати свій графік так, щоб якомога менше виводити дитину увечері на вулицю. Звичайно, це створювало певні складнощі, адже восени і зимою в середній смузі темніє рано. Але ми визнали, що психологічний комфорт дитини важливіший, і виявилися праві.
Поступово страх темноти зійшов нанівець. А якби ми вирішили «не поступатися принципами» і виводили б малюка вечорами «дихати свіжим повітрям», у нього цілком могло б початися заїкання або енурез. Що, зрештою, обернулося б для нас ще більшими труднощами.
Потрібно щадити відчуття інших людей. Навіть якщо людина ще дитина. Звичайно, це не означає, що слід потурати будь-яким дитячим слабкостям, але погодьтеся, бувають різні слабкості. Одна справа, коли дитина вередує або проявляє зловмисність. Тут, природно, спуску їй давати не потрібно. Але буває, що вона просто не може з собою впоратися. І рада б, та не може.
Страх темноти – це якраз такий випадок. Він заволодіває душею дитини, і боротися з ним примусовими заходами означає плодити ще більші страхи і озлобленість. Це все одно як вимагати від короткозорої людини, щоб вона добре бачила без окулярів, і ганьбити її за невдачі.
Один з найважливіших виховних (та і взагалі життєвих) принципів полягає в умінні уявити себе на місці іншої людини і зрозуміти, які відчуття викликають у неї наші вчинки. Здавалося б, все гранично ясно і просто. А ж ні! Багато людей не в змозі зробити таке уявне перенесення, поки не відчують щось у власному житті .
Уявіть собі, що ви теж чогось сильно боїтеся. Наприклад, відчуваєте страх за життя родичів або за своє власне. А оточуючі не заспокоюватимуть вас, а будуть гарячкувати або кепкуватимуть.
Як ви сприймете подібне ставлення? Напевно, навряд чи приймете його за любов. І вже, звичайно, не захочете більше ділитися своїми переживаннями. А можливо, навіть постараєтеся трохи менше спілкуватися з такими людьми.
Ви скажете: «Одна справа страх темноти, а інша – страх за чиєсь життя. Як можна порівнювати серйозні речі з якимись дурощами?». Але, по-перше, життя дитини якраз і складається з цих «дурощів», з дрібниць. І ці дрібниці для неї важливі анітрохи не менше, ніж для нас – наші серйозні, дорослі проблеми (які їй часто теж здаються дурощами).
А по-друге, за страхом темноти теж, по суті, ховається страх смерті. Це взагалі основа всіх страхів, тільки дитина, природно, не в змозі усвідомити психологічну підоснову своїх відчуттів. Далеко не всі дорослі можуть самостійно впоратися з подібним завданням. Хоча якщо страх темноти у дитини стійкий, постаратися це зрозуміти абсолютно необхідно. Ну і, звичайно, зрозумівши, в чому причина, потрібно прагнути до її усунення.
Причини виникнення у дітей страху темноти
Придивіться до себе, до своєї поведінки, проаналізуйте сімейну ситуацію.
Може трапитися, що дитячий страх темноти насправді і не страх зовсім, а ширма, за якою ховаються абсолютно інші відчуття.
Наприклад, ревнощі. Як у шестирічної Маші, яку страх темноти охопив незабаром після народження молодшого братика. Природно, дівчинка не лицемірила, не прикидалася. Вона щиро боялася, але психологічний аналіз її поведінки показав, що Маша підсвідомо намагалася привернути до себе увагу мами, поглиненої немовлям.
Мало того, що малюк вимагав уваги з ранку до вечора, так він ще і дуже погано засинав. Тому мамі доводилося довго його укладати. А раніше, до народження брата, вечори були присвячені тільки Маші, так що в її душі зріло цілком зрозуміле відчуття протесту.
І дозрівши, виплеснулося, але не в явній, а в завуальованій формі. Коли ж мама почала приділяти дівчинці більше уваги і завела звичай читати їй вечорами казки в кімнаті, де засинав маленький, Машин страх темноти зник так само раптово, як і з’явився.
Дуже часто страх темноти виникає в чотирьох-пятилітньому віці у дітей, що відчувають відкидання, роздратування дорослих. Особливо якщо цей дорослий – їх власна улюблена мама.
Страхи нерідко з’являються і в результаті якогось потрясіння, глибоких переживань, психологічної травми.
Наприклад, якщо дитина дошкільного віку провела якийсь час в лікарні. Або навіть в найсприятливіших умовах: наприклад у бабусі з дідусем, але без батьків, до яких вона дуже прив’язана.
У інших випадках «темнобоязливість» теж може виявитися прихованим протестом. Але не проти неуваги, а навпаки, проти зайвої опіки з боку дорослих. Адже деколи вони кроку дитині самостійно ступити не дають!
Зовні вона цьому упокорюється. Такі діти взагалі бувають поступливими, не конфліктними. Але коли мова заходить про темноту, проявляють неймовірну завзятість. Хоч що – не зайдуть в темну кімнату!
І тут доводиться упокорюватися батькам. Тим паче, що і виглядає це так, що цілком можна вибачити. Ну, не може людина себе подолати! Що поробиш? Але якщо дати такій дитині вільно зітхнути, якщо надати їй велику самостійність, страх темноти «сам собою» зникне. Без всіляких ігор та звернень до фахівців.
Звичайно, нелегко зрозуміти, «хто приховався в темноті» (особливо якщо там заховалися наші власні прорахунки та недоліки). Але інакше нічого не досягнеш, а безцільно блукатимеш пітьмою і постійно будеш натикатися на гострі кути в стосунках з дітьми.
І на завершення декілька конкретних порад батькам:
– Не чекаючи, поки в дитини розвинуться страхи, залишайте в її кімнаті засвічений нічник або торшер.
– Не гасіть світло в коридорі: буває, що діти вночі хочуть в туалет, але бояться вийти, оскільки в коридорі темно.
– Дитяча кімната не повинна знаходитися далеко від кімнати батьків, а дитині дошкільного віку, яка боїться темряви, і зовсім необов’язково спати в окремій кімнаті. Все одно в більшості випадків такі діти приходять до батьків серед ночі. Якщо ж дорослі наполегливо посилають малюка назад, це лише посилить його страх і відчуття самоти. В результаті дитина може стати настирливою, капризною, агресивною.
– Якщо які-небудь предмети лякають дитину в темноті своїми контурами, приберіть їх в інше місце. Домовленості не боятися, як правило, не діють.
– Вдень прагніть обігравати предмети, які вночі викликають у дитини страх. Наприклад, нехай вбереться в халат, що здався їй привидом, і пограє в лікаря. Нехай пофантазує на тему своїх страхів, розповість і намалює, що саме їй привиділося.
– Затівайте ігри в затінених куточках квартири, під столом, в будиночку, спорудженому з декількох крісел, накритих зверху ковдрою, в кімнаті із заштореними вікнами і тому подібне.
– У вихідні і у свята, коли вся сім’я збирається на вечірню прогулянку, вимикайте світло і вечеряйте при свічках. Дитині це повинно сподобатися, тому що виглядає незвично і урочисто. Захоплена приємними враженнями, вона таким чином непомітно звикатиме до напівтемряви.
Тетяна Шишова
Освітній портал – “СЛОВО”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №8
