Як це не сумно, але сьогодні можна з упевненістю говорити про те, що зустрічі, стосунки між чоловіком та жінкою втратили багато в чому свій духовний початок. Все більше і більше молодих людей відкидають справжню любов та чистоту, обираючи шлях розпусти та співмешкання.
Люди літнього віку, кажучи про нинішнє покоління молодих людей, найчастіше уявляють їх, як розбещених, аморальних… тобто невихованих та духовно пошкоджених. Мабуть, такого роду стосунки існували у всі часи, проте, в наші дні вони проявляють себе все виразніше. Та все ж, добра половина нинішньої молоді виявляє набагато більше твердості в своїх принципах, ніж їх батьки.
Часто ми оцінюємо та виносимо свою думку про молодь тільки за їх зовнішніми вчинками або ознаками, не утрудняючи себе поспілкуватися з ними, щоб згодом відкрити для себе їх прекрасний внутрішній світ. І потім, не потрібно забувати, що інколи недоліки дітей є віддзеркаленням їх батьків, які свого часу не знали або не захотіли прищепити своїм нащадкам дійсні моральні цінності.
Нині встановилася стійка думка, що молоді потрібно дати спокій, надавши їй повну свободу дій, тому що «такий час і такі вдачі». Але у всі часи підростаючому поколінню були життєво необхідні підтримка, заохочення, щира любов… і, не в останню чергу, правильне керівництво в житті з боку дорослих.
«Ми не втручаємося в їх стосунки», – говорять одні батьки, а деякі навпаки вдаються до іншої крайності, позбавляючи своїх дітей повної свободи навіть в найінтимніших рішеннях, наївно вважаючи, що вони є їх особистою власністю.
За молодою людиною потрібно наглядати та допомагати в найпростіші моменти її життя, але рішення повинен ухвалювати кожен сам окремо. В незалежності від того, які у неї ідеали або переваги, молода людина повинна прагнути на своєму життєвому шляху до духовної та тілесної чистоти, здорового способу життя, з оптимізмом зустрічати труднощі і ніколи не сумувати. Вирощуючи в собі справжню любов до людей, що оточують нас, ми зможемо придбати все інше.
Тільки у християнстві любов «довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується» (1 Кор. 13: 4-8).
Слава Богу, серед нас є такі молоді люди, які прагнуть до цієї любові, і їх стає все більше. Ось тільки ці люди не вихваляються своєю цнотливістю, тому що нині воно не в моді. Проте вдається «похвалитися» іншим, безладним, своїми досконалими гріхами та придбаними пристрастями, щоб згодом гірко засмучуватися та страждати від них.
Таке за своєю суттю беззаконня, зовні досить спокусливе, а всередині згубне для нашого життя. Зло – воно немов вірусна хвороба, яку потрібно всіляко уникати та остерігатися, але одного разу допустивши його в себе, потрібно щонайшвидше вдатися до засобів зцілення від нього.
Необхідно зрозуміти та усвідомити, що цнотливість є божественний дар, і воно співвідноситься не тільки до тілесної стриманості, але насамперед до духовної – до розумової та серцевої стриманості. Вона є чистота, бажана заради Господа, в благословення усього подальшого життя до придбання особливих духовних радощів та виконань.
Глибокі роздуми про цнотливість ми можемо знайти і в працях святого Іоанна Златоуста («Книга про дівоцтво»), після прочитання яких бажаєш залишатися таким якомога довше: «… Дивуюся таким, що виступили на подвиг дівоцтва, а з іншого не звинувачую і тих, які залишаються поза цим подвигом. Засудження тоді тільки було б справедливе, якби хто прагнув до визнаного всіма зла; той же, хто має менше блага, і не досяг більшого, хоча позбавляється похвал та здивування за це, але по справедливості не може бути засудженим… Шлюб – добро; і дівоцтво тому гідне здивування, що воно краще за добро, і настільки краще, наскільки керманич кращий за веслярів та полководець за воїнів. Наскільки дівоцтво краще шлюбу, саме настільки, наскільки небо краще за землю, і ангели за людей, а сильніше сказати, то і цього більше. Ангели, хоча також не одружуються (Марк. 12, 25), але не мають плоті та крові, живуть не на землі, не турбуються безліччю жадань, не потребують їжі та пиття, не розслабляються приємною піснею, не спокушаються гарним обличчям і не відчувають нічого іншого подібного. Призначення шлюбу – викорінювання непомірності та розпусти; бо для людей, які і тепер ще вдаються до цих пристрастей, шлюб досить корисний, звільняючи їх від нечистоти та зберігаючи їх в святості…».
Безумовно велике добро зберігати протягом всього життя цнотливість! Але і шлюб не має бути відкритими дверима для задоволення неприборканих бажань. І в сімейному житті має бути присутньою стриманість! Всім нам належить присікати будь-які рухи до гріха і належить вести цю нещадну війну з ворогом роду людського, дотримуючись духовної та тілесної чистоти, щоб не горіти в геєні вогненній.
Отець Паїсій Олару, відомий румунський духівник, говорив: «Молодим людям, що приходять до мене, я даю епітимію, щоб вони перед шлюбом поводилися гідно та зберігали чистоту стосунків; а після звершенного над ними Таїнства Вінчання, даю іншу епітимію – щоб народжували дітей стільки, скільки їх благословить на це Всемилостивий Бог. Потім, нехай знайдуть собі доброго та мудрого духівника, щоб часто сповідалися та зберігали в своїй сім’ї закон Божий, шанували пости церковні, вправлялися в стриманості та помірності у всьому».
Тільки таким чином у кожного з нас з’явиться можливість відчути себе богоугодним, щасливим та примиреним з Господом. «Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Іісуса Христа» (Єф. 6: 24).
Поревнуємо про дівоцтво, навіть якщо і втратили його!
Протоієрей Октавіан Мошин
Газета – “Волинь Православна”
