Деякі люди побоюються Великого посту. Тому що піст – це час особливої перевірки кожного, хто називає себе християнином. Час, коли ми повинні показати, перш за все, самому собі, що можемо не тільки говорити про молитву та стриманість, але насправді – молитися та стримуватися.
Але люди побоюються навіть не цього. Піст – це ще час добровільних духовних зусиль. І якщо Господь бачить, що з нашого боку зусиль немає, немає вільної скорботи, то Він може дати мимовільну скорботу, щоб хоч би завдяки їй ми підсилили молитви.
От як дитина, коли повинна навчитися їздити на велосипеді. Сама вона боїться і не може. Відштовхнеться, проїде два метри – і зупиняється. Тоді батько береться рукою за сідло і допомагає їхати. А потім – відпускає. І тоді можна впасти – і вдаритися. Але без цього не навчишся їздити. Ось цього-то відпуску руки Божої і лякаються в піст.
Великий піст – це не просто сім тижнів стриманості, відмічених в календарі сірим кольором. Це потенціал зовсім іншого життя, яке може розвернутися в нашій повсякденності. Адже ми в більшості своїй не несемо якихось особливих подвигів або молитов, просто пливемо за течією, живемо як живеться, загалом – як усі.
Так, молимося; так, причащаємося. В церкву ходимо. Проте життя наше якісно не змінюється. Воно все ж таки укладається в звичні норми буття навіть для людей маловіруючих. Великий піст перемикає тумблер на 180 градусів.
У Великий піст Церква пропонує нам інший спосіб життя, в якому плоть займає далеко не перше місце. Це час, коли в Церкві немає вже ченців та мирян, тому що вся Церква перетворюється на Церкву ченців.
І обітницю, що так житимемо в період Великого посту, ми даємо в день Прощеної неділі. Всі, напевно, відчували, як увечері в Прощену неділю, коли священнослужителі вже переоблачились в темне, щось змінюється в храмі. Священик перший раз читає молитву преподобного Єфрема Сиріна – і відчуваєш, що щось в серці обірвалося, лопнула якась струна та повернення до колишнього життя більше немає.
І від свідомості цієї неможливості повернення в серці народжується розчулення та відчуття провини перед всіма ближніми – як у людини, яку ведуть до страти. Це відчуття виливається в слова: «Прости мене, грішного». І коли ми так молитовно припадаємо один до одного, просимо вибачення заради Христа та заради Христа вибачаємо – це і є наша чернеча обітниця на весь піст.
В день Прощеної неділі ми обіцяємо, що вестимемо боротьбу, з найголовнішим ворогом – власною пихатістю та себелюбством і всім, що їх живить. І триває наша боротьба майже два місяці.
Особливий стан людини у Великий піст усім очевидний. Захований світлий одяг, замовкли урочисті наспіви, затих радісний передзвін, поступившись місцем насторожено-набатному дзвону. Християни в піст отримують лише необхідне для підтримки тілесних сил. У цей час Господь Іісус Христос та безліч святих угодників – особливо поряд з нами. На відстані двох слів: «Господи, помилуй». І кожному Своєму творінню наш Творець завжди готовий прийти на допомогу і подати руку благодатної втіхи.
В пості потрібно розраховувати свої сили. Не розпилюватися на багато що. Вступаючи в піст, не потрібно ставити собі багато, а тому нездійсненних завдань. Як часто ми з ревнощами вступаємо в піст і вже на другому тижні – знемагаємо від неспокійного початку.
А щоб не розпилюватися, насамперед потрібно піклуватися про те місце, яке більше болить. Це ті пристрасті та гріхи, які особливо бентежать нас сьогодні. Це ті гріхи, які «завжди переді мною» (Пс. 50: 5).
Ти надмірно гнівливий та дратівливий? – Трудися проти гніву. Ти страждаєш обжерливістю? – Борися з ним. Тебе мучать негідні думки? – Насамперед тебе чекає боротьба з ними.
А бачення свого гріха перш за все залежить від уважної молитви та розсудливої стриманості. Отже, спочатку – визнач напрям. А потім вже визначай тактику. Але врахуй, що залежно від пристрасті і боротьба буде різною.
Проти сріблолюбства корисна милостиня, проти обжерливості – стриманість, проти пихатості – благодушне терпіння образ та принижень. І той засіб, який добре допомагає проти однієї хвороби, може виявитися абсолютно недієвим від іншої, а то і навіть шкідливим. Так, мало дієве проти пихатості надзвичайне примноження молитов та стриманості, а то ще може і в оману завести. Який засіб проти чого годиться, нам прописали святі отці – з ними і потрібно радитися у кожному конкретному випадку. Найперший тут порадник – преподобний авва Дорофей.
Великопісна боротьба чітко відокремлює церковне лицемірство від церковного благочестя. Межу цього відділення може провести тільки Бог і власна совість людини. І мені здається, тут показником якості посту виступає Святий Великдень. З якими відчуттями ми стоїмо на церковному порозі в пасхальну всенічну? Краще давайте розберемося в наших почуттях зараз, поки час посту не скрутився в тугу спіраль Страстного тижня.
Так от, я більше побоююся не посту, а Святого Великодня. Я боюся, що встану перед дверима церкви, співатиму «Христос воскрес з мертвих», а відчувати буду не торжество та радість, а ганебне полегшення… Я боюся, що коли Чотиридесятниця зіжметься до розмірів Страстного тижня, я із сльозами зрозумію, що так і не покаявся, так і не утримався.
Виходячи з богослужінню Православної Церкви, Пасхальна радість повинна пронизувати віруючу людину усі 40 днів до свята Вознесіння. На скільки днів нам вистачить цієї радості, залежить тільки від якості нашого посту. Як ми зустрінемо Великдень? Чи подивиться на нас прихильно наш Спаситель, або нас очікує духовний смуток та спустошеність на Світлому тижні?
Каюся, в моєму житті було і те, і інше. І оскільки я пізнав радість одного і безпросвітність іншого, тому я побоююся Великодня. Побоююся, як іспиту, який можу провалити.
Христос не дивитиметься на те, скільки ми пристрастей перемогли, але подасть нам милість та благодать, якщо тільки побачить, що ми хоч би намагалися боротися. Так, падали, але вставали і знову вперто боролися з ворогом спасіння. І якщо ти намагався боротися – ти на Великдень переможець, а не переможений.
Отже, межа неповернення пройдена. Я ніколи вже не зможу вийти з цього посту таким, яким до нього увійшов. І вийду я з нього тільки або переможцем, або переможеним. І ти теж.
Священик Сергій Бегіян
Джерело – “Православие.RU”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №3
