Що таке бути «хорошими батьками»? Можливо, як не парадоксально, про це варто рідше себе запитувати?
Про це бесіда з психологом Людмилою Петрановською
Якось століттями люди жили і взагалі над цією темою особливо не замислювалися. Тобто поганими батьками були тільки ті, хто зовсім не займався дітьми, і в результаті дитина йшла по поганій доріжці. Зараз вимоги до батьків набагато вищі.
І це добре, що люди про це думають, прагнуть враховувати потреби дітей, прагнуть зробити для них багато кращого. Просто потрібно знайти «золоту середину» між крайніми полюсами: повною байдужістю і прагненням до нескінченної досконалості.
– Які головні помилки, на Ваш погляд, найчастіше допускають сучасні батьки?
– Мені б не хотілося розвивати цю тему. А то і так сучасні батьки відчувають себе весь час винуватими, думають: які у нас головні помилки?! А більшість – насправді – нормальні батьки. І немає ніякого спеціального списку помилок, що здійснюються ними. Мені здається, потрібно просто менше нервувати та більше довіряти собі, своєму якомусь природному чуттю.
– А якщо все-таки щось упущене, щось відкрилося вже в старшому віці, підлітковому, це можна виправити?
– По-перше, ми ніколи не знаємо наслідків, причинно-наслідковий зв’язок тут не завжди очевидний. Є діти, якими мало займалися, і вони виросли прекрасними дітьми. І діти, якими багато займалися, і у них – серйозні проблеми.
Ось якщо дитину примушували ходити в музичну школу – це добре або погано? А якби не змусили – це добре або погано? Ми робимо так, як вважаємо за потрібне. І ніякого способу отримати «дорожню карту безпомилкового батьківства», з якою можна благополучно пройти з дитиною навіть до її дорослого віку. Не буває такої карти в принципі.
Ніхто не знає, як добре. Тому, потрібно просто мати хороші стосунки з дитиною, щоб вона знала, що її люблять, про неї піклуються, її розуміють. А що конкретно ми зробили так або не так, – все одно ми цього не знаємо. І все одно буде за що себе корити, і все одно у дитини буде привід висловлювати нам претензії, якщо вона забажає.
– Ну, а все-таки, спохопилися батьки ближче до підліткового віку: щось недодали, наприклад, дитині; уваги мало приділяли, працювали весь час. Можна щось виправити?
– Можна. Важливо щоб батьки дійсно зрозуміли, яка потреба в дитини, що їй щось потрібне. А там вже вирішувати ситуацію як вийде. Або скоротити робочий час, або вихідні повністю проводити з дитиною. Дитині дуже важливо розуміти, що вона як би на одній хвилі з батьками, що вони готові бути уважними. І, загалом, це досить.
– Для чого батьки виховують дітей? Щоб зробити їх щасливими? Навчити яким-небудь навикам?
– Я вважаю, що ми виховуємо дітей для того, щоб у них було більше можливостей в майбутньому житті, щоб вони були вільнішими. Ну, наприклад – дати дитині освіту. Дитина з освітою може піти до університету, а може працювати двірником. У дитини без освіти немає вибору. Тобто ми виховуємо, даємо освіту не для того, щоб вона обов’язково пішла до університету, а для того, щоб у неї було більше свободи вибору.
Якщо ми створюємо їй відчуття захисту в дитинстві, то, ставши дорослим, вона може розпорядитися собою, своїм життям, своїм часом, своїми талантами як завгодно. Якщо ми не даємо їй такого відчуття, і вона весь час в стресі, то вона буде вимушена частину життя, як мінімум, витратити на те, щоб знатися на своїй образі на нас і на своїх претензіях до нас.
Чим менше ми створюємо дитині цих несвобод на майбутнє, цих нехороших сценаріїв, за якими вона приречена буде ходити, щоб розібратися з проблемами, тим краще. Вона займатиметься своїм життям, своїми планами, своїми ідеями, а не розбиратиметься з образами на нас.
– Свобода вибору – як її потрібно спочатку починати надавати?
– Тут справа не у виборі. Справа в можливостях. Грубо кажучи, якщо ми дитину не водитимемо на вулицю, не привчатимемо її до нормального харчування, у неї буде сильний рахіт, і можливостей у неї буде значно менше. Так у всьому. Якщо ми не піклуватимемося про дитину, то обмежуватимемо її свободу на майбутнє.
– А ще батьки переживають, що недодають дитині любові…
– Мені здається, постійні нервові роздуми батьків про те, що вони недоробили, любові точно не додають. Тим більше, безперечно всі батьки люблять дітей.
Інша справа, що діти інколи якраз не відчувають любові тому, що батьки не можуть нормально жити, отримувати задоволення від спілкування з ними. Вони весь час повинні стрибати до якоїсь планки, чомусь відповідати: образу «хороших батьків», «батьків відмінників», що правильно виховують, грамотно розвивають і так далі. В результаті не вистачає часу, щоб просто бути разом з дитиною. Отже краще розслабитися і просто любити дітей. Не боячись показати їм це.
– А якщо батьки прагнуть зробити з дитини когось – процвітаючу людину, суперученого, супермузиканта в майбутньому, і так далі, абсолютно не звертаючи уваги на те, а чи потрібно це самій дитині?
– Це через якусь батьківську невпевненість в собі, в своєму праві бути таким, який ти є, бажання відповідати певному ідеалу, щось комусь доводити. Можу порадити тільки психотерапію в таких випадках, якщо вже зовсім ніяк не виходить бачити в своїй дитині саме її саму і її потреби.
– Тобто головна ваша порада нервуючим батькам – розслабитися. А в якихось непростих випадках – звертатися до фахівця?
– Так. Мені здається не потрібно піднімати цей батьківський невроз, говорити про помилки батьківські, про те, що так або не так вони роблять. Більшість батьків нормальні. Можна розповідати про якісь аспекти виховання, можна наставляти і так далі, але без виставляння оцінок та пошуку помилок.
Бесідувала Оксана Головко
Газета “Волинь Православна”
