“Статева ознака” в заголовку невипадкова: за спостереженнями психологів і педагогів, нинішніх хлопчиків складніше залучити до самостійного читання, ніж дівчаток. Правда, мій особистий батьківський досвід свідчить про зворотнє: мої сини полюбили читати набагато раніше, ніж дочка. Проте в цілому, мабуть, хлопчаки зараз дійсно читають менше від дівчат. І це зрозуміло, адже з двох основних “конкурентів” книжок – телевізора та комп’ютера – другий приковує до себе, в основному, представників сильної статі. Саме вони схильні захоплюватися комп’ютерними іграми настільки, що вже не чують і не бачать нічого навколо. Та і руховою розторможеністю, що заважає зосередитися, частіше страждають саме хлопчики.
Але чому комп’ютер і телевізор обов’язково повинні конкурувати з книгами? Невже вони не можуть доповнювати читання?
Як з’ясовується, ні. Особливо в той період, коли навик самостійного читання ще не склався і прочитати всього одну сторінку, набрану великим шрифтом, для дитини подібно до подвигу Геракла.
Вся річ у тому, що у дошкільнят і молодших школярів ще не розвинене так зване “ейдетичне читання”, при якому друкарське слово породжує внутрішній “відеоряд” образів. Насилу розбираючи по складах “наша Таня голосно плаче”, діти не можуть одночасно уявляти собі заплакану дівчинку, що стоїть на березі, і м’ячик, що впав в річку. Тому-то малюкам так необхідні різноколірні картинки, що зорово підкріплюють прочитане. Ілюстрації дають поштовх “відеоряду”, але не заповнюють його цілком, залишаючи простір для фантазії дитини. Навчаючись читати, малюк поступово вчиться бачити внутрішнім поглядом картини і образи, намальовані письменником. Проте справа ця досить довга і важка. Куди легше бути пасивним споживачем екранної продукції, де все тобі підноситься на тарілочці: і образний, і словесний, і звуковий ряд. І усе таке помітне, барвисте, таке, що запам’ятовується!
Але для фантазії в цьому випадку місця не залишається, вона виявляється заблокованою. А значить, читати буде ще важче. А важке відштовхує… Так виникає порочне коло, яке більшість дітей намагаються розірвати найприроднішим для них способом: йдучи шляхом найменшого опору і відмовляючись від читання взагалі.
Тому все більше фахівців приходить до висновку, що з раннього віку привчати дітей до читання шкідливо для їх подальшого розвитку
Ну так, адже дитина повинна дозріти до бажання навчитися читати, а зараз цього часто не відбувається. Вона просто не встигає по-справжньому захотіти і ставиться до читання як до важкої повинності, нав’язаній їй дорослими. Що, природно, не викликає у неї ентузіазму.
Раніше педагогіка була набагато менше нав’язливою, плавною. Дорослі не квапили розвиток дитини, справедливо вважаючи, що всьому свій час. І такий час дійсно наступав. Одного прекрасного дня – зазвичай до років шести – дитині раптом ставало образливо, що оточуючі вміють читати (особливо якщо у неї були старші брати або сестри), а вона – ні. Тоді вона брала книгу і вдавала, що читає, а насправді повторювала давно вивчені напам’ять вірші, казки, розповіді. І на деякий час заспокоювалася. Але потім обов’язково знаходився якийсь капосний старшокласник, який починав над нею жартувати. І у зачепленого за живе шестирічного (а в цьому віці для більшості дітей думка однолітків стає вже досить значущою) з’являвся дійсно могутній стимул до навчання. Так навчилася читати і я сама, і безліч моїх знайомих.
Зараз же батьки починають уроки читання в чотири (а то і в три!) роки, коли у багатьох хлоп’ят ще немає ніякої орієнтації на однолітків. Значить, грати на їх самолюбстві марно. Та і бажання “бути великим” в цьому віці цілком задовольняється набагато простішими засобами. Дозволили дитині самій спуститися зі сходів, не тримаючись за руку дорослого, вона вже відчуває себе подорослішою. А якщо дали в руки ножиці або молоток – то це взагалі межа мрій! Всі чудово знають, що тепличні овочі, вирощені в прискореному режимі, не зрівняються на смак і живильним властивостям з грунтовими, дозрівання яких відбувалося природньо. Але чомусь коли мова заходить про дітей, ми деколи забуваємо, що природа мудріша за нас.
Як пробудити у дітей тягу до читання
– Давайте дитині зрозуміти, що читання – це величезне задоволення, з яким не порівняються ніякі ігри та іграшки. Для цього, звичайно, потрібно і самим дружити з книгами. Немає нічого ефективнішого, ніж виховання своїм прикладом.
– Хваліть приятелів дитини, якщо вони вже уміють читати, але уникайте докорів (навіть прихованих): мовляв, бач вони які молодці, а ти… Образившись, син або дочка можуть впертися. Якщо ви діятимете тактовно, у вашої дитини швидше за все виникне думка: “А що я, гірше за інших? Чом би і мені не спробувати?”
– Але і тоді, коли дитині захочеться навчитися читати, не поспішайте, закріплюючи відчуття бажаності майбутніх праць.
– Самі ж праці є сенс вдягнути в ігрову форму. Мої діти, наприклад, вивчилися читати, граючи в школу. Ми всаджували на диван іграшки. Ведмедик був “призначений” відмінником, лялька Катя постійно запиналася і плуталася. Дітям доводилося її поправляти, і навчання йшло непомітно і бажано. Здавалося, ми просто веселимося.
– А зараз, мабуть, найпарадоксальніше. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина дійсно подружилася з книжкою на довгі роки, потрібно… якомога довше читати їй в голос.
Зазвичай же відбувається прямо протилежне: коли дитина починає більш-менш читати, її стараються скоріше відправити у “вільне плавання”. У батьків завдяки цьому, звичайно, з’являється більше вільного часу. Але становлення дитини як читача йде набагато повільніше. Читати їй ще важко, очі від напруги втомлюються, втома провокує нудьгу, нудне заняття відвертає… В результаті неприязнь до читання може закріпитися на все життя. Що, як ви розумієте, не сприятиме розвитку інтелекту.
Коли ж дитина слухає виразне читання дорослих і одночасно заглядає в книгу, вона віддається волі своєї фантазії. А паралельно поволі вчиться пов’язувати слова з образами, що виникають в її фантазії. Але головне навіть не це, а те, що книга стає предметом довгої розмови, обговорення.
“Випереджаюче читання”
Мій молодший син читає захлинаючись. У нас в сім’ї взагалі всі люблять читати, а Фелікс – особливо. Коли йому було дванадцять, він вже проковтнув добру половину нашої домашньої бібліотеки, і все одно перед сном ми обов’язково читали вголос.
Проте дотримувалися важливого принципу: я вибирала достатньо складні книги, які самому йому здолати поки не під силу. Природно, книги беруться не навмання. Спочатку, коли йому було років сім-вісім, ми з ним читали класичні вірші і поеми – Жуковського, Пушкіна, Лермонтова, Некрасова. В результаті у вісім років Фелікс дозрів до самостійного читання Шекспіра і одного разу під час канікул, залишившись вдома наодинці, осилив “Макбет”. Найцікавіше, що ми про це не підозрювали. Лише рік потому це випадково з’ясувалося на заняттях в літературно-художній студії. Викладачка почала переказувати хлоп’ятам сюжет трагедії, а Фелікс заявив, що він її читав. Я спершу не повірила і влаштувала йому іспит. Виявилося – все правда. І що найважливіше, син чудово зрозумів і запам’ятав не тільки зміст, але і сенс, здавалося б, достатньо складного твору.
Вірші ми періодично читаємо до цих пір. Я вважаю за серйозне упущення те, що в сучасній школі діти майже не вивчають віршів напам’ять. Адже це не тільки залучення до рідної культури, але і тренування пам’яті, яка надзвичайно важлива для подальшого розвитку людини. З роками пам’ять слабшає, але якщо в дитинстві вона була натренованою, відбудеться це не так швидко, як в тих випадках, коли ресурс маленький. Дай Бог, щоб я помилилася, але боюся, у багатьох нинішніх дітей, звиклих рахувати на калькуляторі і таких, які не знають напам’ять майже жодного вірша, склероз розвинеться набагато раніше, ніж у їх прабабусь і прадідусів. Хоча умови життя старших поколінь, особливо тих, чиє дитинство і юність припали на воєнні і післявоєнні роки, були значно важчі.
У залученні дітей до поезії є ще один аспект, важливість якого в наші дні, на жаль, розуміється далеко не всіма. В сучасному світі психіка дітей дуже змінюється. Різко зросли збудження та некерованість. Звідси – і зростання асоціальних вчинків, і зниження інтелектуального рівня. Вірші ж – це світ гармонії. Чіткий ритм і система римування ніби відсікають все непотрібне, зайве, упорядковують наші уявлення про життя. Подібно до спокійної класичної музики, вірші діють на дітей заспокійливо. Чим більше людська душа проймається цією зовнішньою гармонією, тим менше в ній залишається місця для хаосу. Тобто, хороша поезія може надавати і психотерапевтичну дію.
Проте, ми з сином, в основному, читали православну літературу. Для нас це ніби наступна сходинка. Це і житія святих. І газетно-журнальні статті про історію і культуру, яка уся так чи інакше пов’язана з Православ’ям. І книги, що розкривають сенс церковних обрядів, розповідають про те, як християни ставляться до різних сторін повсякденного життя. Це література, що вводить людину в світ Православ’я. Вона написана особливою мовою. Вона надзвичайно багата, в ній сучасні слова і поняття якось дуже природно поєднуються з тими, які в словниках подаються з позначкою “застаріле”. Спочатку Феліксу багато що було незрозуміло, і мені доводилося йому пояснювати. Тепер труднощів з лексикою у нього практично немає, а словниковий запас, який і без того був багатий, помітно розширився. Розширилися і уявлення про багато речей. Причому це не просто набуті знання, які невідомо як прикладені до нашого життя, а поняття і установки, що визначають поведінку людини. Те, що називається етичним вихованням. І що я особисто вважаю за найважливіше завдання батьків. Безумовно, кожна сім’я сама для себе може визначити, якого роду книги читати вголос дитині. Мені тільки хочеться звернути вашу увагу на принцип випередження: читайте те, що трохи важкувато, але потенційно знаходиться в зоні найближчого розвитку ваших синів або дочок. Тоді вони тягнутимуться вгору і не боятимуться, що мета недосяжна.
Врахування схильностей дитини
Воно абсолютно необхідне, як і в будь-якій іншій діяльності. А то нерідко буває, що батьки, скаржачись на відсутність у дітей інтересу до книг, насправді просто забувають поцікавитися смаками дитини і нав’язують їй те, до чого у неї не лежить душа.
Так, Зінаїда Василівна дуже переживала через те, що її Миколка не хоче читати. Начебто розумний хлопчик, а до читання абсолютно байдужий. Але коли ми з нею обговорили це питання детальніше, з’ясувалося, що хлопчик із задоволенням вивчає журнал “Юний натураліст”, вивчає енциклопедії і довідники, присвячені рослинам або тваринам. Якщо побачить у кого-небудь таку книжку – не може відірватися. Проте мама не вважала це за “справжнє читання “. Ось якби він захоплювався пригодницькими романами або фантастикою – тоді інша справа… А тим часом дуже багато хлопчиків вважають за краще віддати перевагу не художній літературі, а науково-популярній. Це особливість статі, і мамам її необхідно враховувати.
Але, звичайно, поважаючи особливості дитини, можна і потрібно впливати на формування її літературних смаків. Діти, як правило, не вміють відрізняти справжнє мистецтво від підробки, і коли батьки не керують ними у виборі книг, часто забивають собі голову різним “сміттям”. Частіше цікавтеся, що саме читають ваш син або дочка. Висловлюйте своє ставлення до тієї або іншої книги, до того або іншого письменника. А головне, сміливіше беріть ініціативу в свої руки. Станьте для дитини домашнім бібліотекарем, що допоможе їй зорієнтуватися у неосяжному книжковому світі. Починайте читати якісь книги разом, а там дитина захопиться і дочитає вже сама.
Тетяна Шишова
Портал “СЛОВО”
Переклад українською – “Волинь Православна”, 2012,№9
