Усі заповіді Господь звів до двох. Любов до Бога та любов до людей. Нам заповідана любов.
Але як любити, якщо не любиться? Або любити любиш, хоча відверто, з прохолодою.
Що це за любов – на половину потужності? Невже про неї Господь заповідав? А з іншої сторони, адже серцю теж не накажеш любити…
Такі думки спадають на розум. Що ж нам робити? – Потрібна порада духовної людини, ревного виконавця заповідей про любов.
І відповідна людина у нас є. Це преподобний Зосима Верховський, його пам’ять ми вшановуємо 6 листопада. Преподобний Зосима заради своїх духовних чад був готовий життя віддати, не лише тимчасове життя – але вічне. У своїй полум’яній любові до людей він уподібнився апостолові Павлу (Рим. 9: 3).
Від преподобного Зосими збереглося повчання про любов. Воно записане на слов’янській мові, втім, є і український переклад, заглянемо в нього. Старець Зосима дає якраз потрібну нам пораду:
«Хто не має любові, той нехай просить її у Господа старанно, вгамовуючи себе та докоряючи, і нехай шукає її справами любові… І це прохання та молитва приємні Господу, оскільки тотожні з Його волею і Його бажанням. «Щоб були всі одне» (Ін. 17: 21), – сказав Господь. – «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви» (Ін. 13: 34). А Той, що дав заповідь спроможний і допомогу дарувати до виконання її, якщо тільки побачить в нас бажання та прагнення до такого… доброзичливого життя».
Гранично переконливо міркує отець Зосима: Господь дав нам заповідь, і хоча у нас немає сил виконати її, але Сам Христос посприяє нам в цьому. Що неможливе людині, те можливе Богу. Тільки потрібно попрохати у Нього допомоги, благати про примноження в серці любові. Молитися старанно, з покаянням за те, що немає любові. І ця молитва буде Богу приємна. Він очікує її.
Шукати любов потрібно не лише молитвою. Шукають її і справами любові. Як це відбувається? Звичайно. Справи любові полягають в турботі про іншу людину.
Звичайно, ці справи любові здійснюють не внаслідок певних взятих на себе зобов’язань, домовленостей. І не внаслідок любові, адже любові поки ще немає. Здійснюються справи любові, тому що людина дошукується любові, та бажає, щоб серця торкнулася любов. Нехай навіть трішки торкнулася, але тільки щоб ця любов була непідробною, справжньою.
Не лише преподобний Зосима, багато інших людей теж помітили, що справи любові поселяють в серце саму любов. Наприклад, спонукає себе людина до турботи про ближнього – раз, другий, третій. І поступово помічає, що ставиться до цього ближнього вже не так бездушно, як раніше. Дивно? Дивно, але цим шляхом люди приходять до любові. Перевірено багаторазово.
Диякон Павел Сержантов
Газета – “Волинь Православна”, 2015, №6
