Є подія в Євангелії, яка виглядає трохи дивно: Христос воскрес, переміг смерть, учні нарешті знову поруч із Ним — і саме після цього Він іде від них. Здавалося б, чому не залишитися? Чому не продовжити Свою проповідь відкрито для всього світу?
Саме це і є таємниця Вознесіння.
Після Свого Воскресіння Христос ще сорок днів перебував з апостолами: говорив з ними, пояснював Писання, укріплював у вірі. А потім на Оливній горі Він благословив учнів і вознісся на небо (Лк. 24:50–51; Діян. 1:9–11).
Але важливо зрозуміти: це не «політ у космос». Євангеліє говорить не про зміну місця, а про прославлення людської природи. Христос возноситься до Отця не лише як Бог — Він і так вічно з Отцем, — а як Богочоловік. Тобто людська природа, яку Він прийняв через Різдво, увійшла у славу Божу.
Святитель Іоанн Золотоуст пояснював, що у Христі «наша природа» піднеслася вище ангелів і стала співпричасною небесної слави
(Свт. Іоанн Золотоуст, Бесіда на Вознесіння Господнє).
Тому Вознесіння — це не про прощання Христа з людьми. Перед Вознесінням Він каже:
«Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мф. 28:20).
Христос стає невидимо присутнім у Церкві: у Євхаристії, молитві, Євангелії, житті святих. А ще Вознесіння відкриває людині її справжню висоту. Християнство говорить: людина створена не лише для земних турбот, успіху чи комфорту. Її покликання — єднання з Богом.
Тому свято Вознесіння нагадує: людина не повинна жити так, ніби існує лише те, що можна побачити або потримати руками. Христос возноситься, щоб показати — шлях людини не закінчується землею.
#вознесіння
