Середа, 8 Лютого, 2023
  • Вхід
Капличка
  • Про нас
  • Новини
  • Трансляція
  • Розклад
  • Подати записку
  • Акафісти
  • Публікації
  • Контакти
Немає результату
Переглянути всі результати
  • Про нас
  • Новини
  • Трансляція
  • Розклад
  • Подати записку
  • Акафісти
  • Публікації
  • Контакти
Капличка
Немає результату
Переглянути всі результати
Головна Публікації «Волинь православна»

Життя тут і там

25.04.2015
в «Волинь православна»
A A

Життя тут і там, Есть жизнь здесь и там, Протоиерей Павел Великанов, Амвон, волинь православна

Протоієрей Павел Веліканов відповідає на складні запитання – про сенс життя та смерті

Сенс смерті

– Отче Павле, що взагалі таке смерть? Ось була з тобою тільки що людина, дивишся на фотографії, на відеозаписі – і вона така жива, рідна, близька – як так сталося, що її не стало? Неможливо повірити в те, що її взагалі немає. А що воно там відбувається – хто ж на 100% знає…

– Тут пролягає межа між вірою та невірою, між відкритістю до Бога і уявною самодостатністю. Релігійна віра, а християнська особливо, по суті є вихід з безвиході смерті.

«Якщо Христос не воскрес, марна віра наша», – говорить апостол Павел. Якщо усі наші «активи» тут, у цьому матеріальному світі – ми вже банкроти: смерть обнулить наші рахунки, якими б величезними або ж нікчемними вони не були.

Тому смерть – це певний «момент істини» життя, те, що затверджує її значущість та цінність – як би парадоксально це не звучало. Правильно сказати, що смерть – це вінець усього життя. При цьому в християнстві немає ніякого «культу смерті», як це зустрічається в різних субкультурах. Немає ніякої «романтизації» смерті: вона глибоко протиприродна для людської природи, це завжди біль, плач, горе людське – але що знову і знову перемагається Христом в Його Церкві.

Як і пологи: цей процес ніколи не буває приємним та комфортним, але результат його непорівнянний із стражданнями та болем: нова людина народилася на світ!

Щодо «хто знає на 100% що там відбувається» – а хіба у цьому світі ми багато що знаємо на 100%? У власній душі розібратися не можемо, самі з собою – що там говорити про усе довкола?

Проте нас це незнання ніскільки не бентежить: досвід життя розставляє усе на свої місця, і ми постійно навчаємося долати цю неповноту знання різними способами. Релігійна ж віра робить людину чуйнішою, сприйнятливішою до проявів духовного світу – і саме тут, в цих Небесних свідченнях ми черпаємо надію на блаженну долю наших спочилих.

– А як взагалі жити, якщо є смерть? Як можна радіти життю, якщо завтра найулюбленіших та найдорожчих людей воднораз може не стати? Ось навіщо нам прив’язуватися та любити, якщо в хвилині можна втратити усе?

– Через те і є сенс жити, що є смерть, яка розставить свого часу усе на свої місця: лушпиння відпаде, а визрілий плід проявиться. Але цей плід, передусім, розвивається в наших стосунках один з одним, які мають вихід за межі тимчасового життя. Більше того: згідно з Євангелієм, саме ці стосунки і визначають ставлення Бога до нас самих. Він дивиться на нас очима наших близьких.

Ми живемо у світі  зі зрушеною системою координат, причому в самих базових поняттях. Смерть – чудові ліки, які кожний раз проводять «ревізію» цієї системи наших цінностей та пріоритетів. І в цьому – зовсім не заперечення або ж приниження життя як такого, навпаки, підвищення планки його цінності, значущості, а значить, і відповідальності. І прив’язуватися, і любити потрібно саме тому, що із смертю ці стосунки нікуди не зникнуть.

Так, вони стануть іншими. Можливо – зовсім не такими, якими уявлялися в мріях до того. Але те, що відбувається в душі того, хто любить та віддає себе іншому, приймає іншого яким він є – йде разом з нами у вічність, і смерть тут – не перешкода, а фільтр, що розділяє значуще від другорядного.

– Для багатьох людей втрата, трагедія, скорбота – це шлях до храму, до Бога. А для багатьох – випробування віри. Всеблагий Бог забирає від нас люблячу людину, залишає нас самих…Ось чому так? Де отримати надію та віру? Де взяти ту першохристиянську впевненість «Вона жива!» – написану на гробах перших християн?

– У мене є тільки одна від­повідь: цю впевненість потрібно знаходити в таїнствах Церкви, і, природно, передусім в Божественній Євхаристії. Саме це Таїнство Царства стирає межу між світом живих і світом спочилих, світом грішників, що каються, і сяючих в славі Божій праведників. Здійснюючи літургію, ми – і клірики, і миряни – стаємо причасниками Одного і Того ж Христа – Яким і живуть в усій повноті на небі спочилі вірні.

Церква – це постійна динаміка сходження Неба на землю, очищення та зведення земного, – до висот духу та радості в Христі. Особливо за ситуації з відходом наших близьких дуже добре усвідомлюється, що причащання – це не «задоволення індивідуальної духовної потреби», а щось набагато більше: творення єдності в Христі і живих, і спочилих.

Поминаючи їх за Божественною Євхаристією, ми заручаємося їх опікою і відчуваємо їх реальну близькість та допомогу: не тому, що інакше вони не будуть чути наших прохань, а просто тому, що таким чином вишиковується єдино правильна гармонія стосунків між людьми – в Бозі і через Христа. Тільки тоді стає зрозумілим, як і чому можна молитися за спочилих, чому в цьому немає гріха: адже в Церкві несвятих немає за визначенням.

Церква є збори святих, тих, в кому живе та діє благодать Святого Духу. Канонізуються ж «зразкові» святі, явним чином прославлені Богом, – але їх число непомірно менше за «просто святих». Молитва ж відновлює перерване смертю спілкування між близькими, і воно придбаває абсолютно новий вимір. Це зовсім не сумний плач – навіщо і на кого нас залишили? – а радість і подяка Богу за те, що тепер Там – один з наших.

– Яка вона – смерть праведника?

– Складне запитання. Звичайно, є величезна кількість свідчень того, що багато святих та праведників знали день і навіть час свого відходу у вічність, іноді задовго, коли ще, здавалося б, нічого не провіщало близькості смерті.

Але ми маємо поряд з такими випадками і факти мученицького кінця, коли питання життя та смерті вирішувалося несподівано, буквально за хвилини. Цілком зрозуміло, що ми бажаємо мати якісь відчутні «гарантії» того, що наші покійні – праведники і вони в Царстві Небесному.

Але тут хотілося б застерегти від спроби підмінити суд Божий людськими міркуваннями. Адже навіть коли людина помирає в сильних стражданнях або ж несподівано – все одно за цим останнім випробуванням знаходиться тільки любов Божа, а зовсім не якась «злорадність» або «помста». І цими останніми – але, можливо, нестерпно гіркими краплями Господь лікує душу що відходить в потойбіччя.

І ось тут вкрай важлива роль церковного напуття: будь-який священик може поділитися чималою кількістю випадків, коли після соборування, причащання, читання послідування над вмираючим, що важко страждає, відбувалося явне полегшення стану страждальника та приходила мирна смерть.

Дивна таємниця Церкви в тому, що тут, на землі, нашими грішними руками ми певним таємничим чином тягнемося туди, у світ невидимий, і реально полегшуємо стан тих, хто відходить у інший вимір часу. Це абсолютно особливий досвід церковного супроводу, дуже важливий та повчальний не лише для покійного, але і для усіх, хто знаходився поруч.

Багато хто з людей на Церкву дивляться зверхньо, як би кажучи – «а що вона може мені запропонувати?» І зовсім по-інакшому сприймається Церква біля одра вмираючого, особливо коли ця людина була дійсно церковною, що регулярно відвідувала богослужіння, брала участь у таїнствах, жила Церквою. Таку людину земна Церква буквально на руках вносить в Царство Небесне, і це свідоцтво не наше, але те що приходить звідти, з іншого світу.

Смерть в нашому житті

– А чи можна взагалі прожити так, щоб великі втрати пройшли повз нас?

– А навіщо? Запропонувати Христу переглянути Своє твердження, що «якщо хто не бере хреста свого і йде за Мною – той негідний Мене?» Тим паче, що позамежної скорботи Бог – за словом Писання – не дає?

Мене часто дивує, що останнім часом доводиться стикатися з якоюсь новою православною міфологією: хто живе правильно та православно, у того усе і тут буде благополучно, без проблем та скорбот, і там, на небесах, гарантване місце влаштоване. Та ви гляньте на реальний опис життя будь-якого святого, яким би «успішним» зовні він не був зображений в житіях. Це завжди – страждання, боротьба, подолання і самого себе, і трагічних життєвих обставин.

– Людина дивиться в майбутнє з надією, що завтра буде чимось краще. А як прий­няти те, що все добре в твоєму житті вже закінчилося?

– «Царство Боже всередині вас є!» – це єдина відповідь на запитання. Що б не відбувалося в житті несподіваного, трагічного – ми повинні дивитися вперед і приймати як Богом дану цю реальність. Не можна йти вперед з головою, поверненою назад. У цьому питанні надто багато нарікання на Бога. Ми намагаємося «накинути» на Господа Бога свою сітку уявлень про щастя – а Він успішно з неї вислизає і ми знову залишаємося ні з чим.

Можливо, краще довіритися Йому і в цьому питанні? Навіщо ми самі встановлюємо собі рамки, об які потім з якимсь розлюченням б’ємося головою, звинувачуючи Його в наших нещастях? Згадайте приклад праведного Іова: здавалося б, усього і усіх позбувся – і ось, в результаті отримав усі блага з лишком – оскільки зберіг віру та розуміння, де – він, а де – Бог.

Втішити?

– Як розмовляти з людиною, що втратила близького? Як сказати їй про милосердя Боже?

– Найнайкращий та дієві­ший спосіб підтримати того, хто знаходиться в скорботі через втрату — разом помолитися. Спільна церковна молитва, особливо Божественна Євхаристія, дає явне свідоцтво того, що межа між нами, все ще живими, та спочилими – більш ніж умовна. Вони там спочивають – і нас очікують. Але Церква – і там, і тут одна і та ж. Як і Один Христос.

А ось чого краще не говорити – так це штучних фраз на кшталт «страшної втрати», «нехай земля буде пухом» і інших жалюгідних слів невіри, застряглих в лексиконі з радянських часів. Огидне на похоронах лицемірство, коли люди «підлаштовуються» під подію, і намагаються вижати з себе почуття «до міс­ця», хоча в душі у них, окрім переляку та розгубленості вперемішку із забобонним страхом «негативної енергетики» і немає нічого.

– Наскільки правильні поширені православні втіхи – «йому тепер добре, він у Бога», «Бог забирає в найгіршу або найкращу мить життя – значить це була краща мить», «усі ми воскреснемо, не потрібно плакати».

– Якщо тільки заради того, щоб заповнити порожнечу – а так, коли помирають в мирі з Церквою та Богом, то, як правило, оточуючі відчувають мир та спокій в серцях, і це куди більш значуща втіха, ніж будь-які слова. І це переживання блаженної долі – нормальне, я б навіть сказав, стандартне для Церкви. Інакше ми – «неефективна структура», що не готує людей до Царства, а незрозуміло чим займається.

Життя після смерті

– Що відбувається з душею після смерті?

– Ось коли потрапимо туди – тоді і дізнаємося. Бог не влаштовує ніколи людині підлості, хоч тут, хоч там. Там ми отримуємо те, до чого прагнули насправді. Звичайно, є в православній традиції свідоцтва про митарства, але це не більше ніж спроба втиснути в наші, земні людські поняття досвід, який неможливо висловити мовою. А ось як інструмент для виховання уважного та відповідального ставлення до життя – дуже навіть може бути корисним.

– Наш зв’язок з померлими – який він має бути? Чому одним сняться покійні близькі, а іншим — зовсім ні?

– Це – таємниця Божа. Тут неможливо знайти якогось універсального для усіх випадків алгоритму обчислення, чому усе відбувається по-різному. Я б застеріг робити які б то не було висновки з наших снів – якщо тільки вони не є явним, очевидним проявом Божественної сили в нашому житті.

Що читати і як поводитися?

– Що робити в пам’ять про померлу людину?

– Найкраща пам’ять про померлого – молитовна. І найголовніше, чим ми можемо допомогти тим, хто відійшов у вічність – завершити те, що вони не встигли, продовжити все те добре, що було ними колись розпочато.

Кожна людина залишає певний слід після себе; і цей слід, природно, неоднозначний. Якщо ми піддаємо забуттю усе погане, недосконале, а ось на світлому, доброму, гарному, фокусуємося – без жодного сумніву, ми входимо в певне спілкування з душею покійного і, можливо, таким чином продовжуємо його справу.

У будь-якому випадку, історія твориться в часі, тут, нашими руками. І коли русло течії життя змінюється в кращу сторону, тому що ми як би випробовуємо себе тими, хто відійшов у вічність, – вони радіють та благословляють нас.

Бесідувала Анна Данилова

www.pravmir.ru

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №3


Теги: Євхаристіямолитвасенс життяскорботасмертьцерква
Попередня публікація

П’ять порад для матерів хлопчиків

Наступна публікація

Жони-мироносиці — незручні свідки

Наступна публікація

Жони-мироносиці — незручні свідки

Пряма трансляція згідно розкладу

Розклад Богослужінь

Пожертва

Єпархіальні новини

ВІТАЙМО митрополита Володимир-Волинського і Ковельського Володимира (Мельника) з днем тезо
ВІТАЙМО митрополита Володимир-Волинського і Ковельського Володимира (Мельника) з днем тезо

💐ВІТАЙМО митрополита Володимир-Волинського і Ковельського Володимира (Мельника) з днем тезоіменитства! 🕊Многая і благая літа! 🌿Митрополит Володимир народився 26 листопада 1968 року у селі Невір Любешівського району Волинської області. 🌿1990 року вступив до Волинської духовної семінарії. 🌿1992 року Преосвященнішим Варфоломієм, єпископом Луцьким і Волинським, пострижений у чернецтво з іменем на честь…

Недільну Літургію митрополит Володимир звершив у кафедральному соборі
Недільну Літургію митрополит Володимир звершив у кафедральному соборі

Фоторепортаж богослужіння. The post Недільну Літургію митрополит Володимир звершив у кафедральному соборі appeared first on Володимир-Волинська єпархія.

Студенти Духовного училища взяли участь у спортивних змаганнях
Студенти Духовного училища взяли участь у спортивних змаганнях

Студенти 2 класу Ткачук Сергій і Дащук Станіслав Дащук взяли участь у Чемпіонаті Володимир-Волинської міської територіальної громади з настільного тенісу . Ткачук Сергій здобув 1 місце. The post Студенти Духовного училища взяли участь у спортивних змаганнях appeared first on Володимир-Волинська єпархія.

ВІДСПІВАЛИ ЗАГИБЛОГО ГОЛОВУ ГРОМАДИ
ВІДСПІВАЛИ ЗАГИБЛОГО ГОЛОВУ ГРОМАДИ

29 січня поховали трагічно загиблого очільника Дубечненської громади Анатолія Костючика. Автокатастрофа, що обірвала життя керівника, сталася 27 січня поблизу Ковеля. Провести в останню путь Анатолія Петровича зібралися жителі громади, колеги, друзі. Чин похорону очолив благочинний протоієрей Сергій Никонюк у співслужінні духовенства району. Священник висловив щирі співчуття осиротілій родині, громаді, що…

Братія Києво-Печерської Лаври звернулася до вірних Української Православної Церкви
Братія Києво-Печерської Лаври звернулася до вірних Української Православної Церкви

Братія Києво-Печерської Лаври звернулася до вірних Української Православної Церкви. «Ми були, є і будемо в Істині і вірними своїй канонічній Церкві та її Предстоятелю». Про це йдеться у зверненні священноначалля та братії Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври до всіх вірних чад Української Православної Церкви, опублікованому на сайті обителі 26 січня. Зазначається, що…

Святу мученицю Татіану вшанували у Ковелі
Святу мученицю Татіану вшанували у Ковелі

25 січня митрополит Володимир очолив Божественну Літургію у ковельському храмі на честь святої мучениці Татіани. Настоятель храму протоієрей Володимир Бензюк запросив розділити радість Престольного свята духовенство міста та району. На молитву забралися парафіяни храму та паломники. Богослужіння супроводжував гарний спів парафіяльного хору під управлінням матушки-іменинниці Тетяни Бензюк. Під час Літугії…

Престольне свято храму на честь святого ковельчанина
Престольне свято храму на честь святого ковельчанина

23 січня, у Ковелі, митрополит Володимир очолив Божественну літургію Престольного свята храму на честь священномученика Анатолія, митрополита Одеського, що народився у Ковелі. Правлячому Архієрею співслужили старший благочинний Ковельського району протоієрей Володимир Ровінський, настоятель храму-іменника протоієрей Олександр Кобенко, священники Ковеля та району. The post Престольне свято храму на честь святого ковельчанина…

Митрополит Володимир очолив богослужіння Хрещення Господнього у кафедральному соборі
Митрополит Володимир очолив богослужіння Хрещення Господнього у кафедральному соборі

Фоторепортаж з Успенського кафедрального собору Володимира The post Митрополит Володимир очолив богослужіння Хрещення Господнього у кафедральному соборі appeared first on Володимир-Волинська єпархія.

На Ратнівщині похоронили воїна-захисника
На Ратнівщині похоронили воїна-захисника

19 січня 2023 року, в селі Здомешель, Ратнівської громади прощалися з новопреставленим Іваном Івановичом Хомуком.Чин відспівування в Різдво – Богородичному храмі звершили благочинний ратнівської округи протБільше Анатолій Гурський та духовенство благочиння.Священники висловили співчуття рідним та близьким покійного та закликали молитися за новопреставленого воїна Івана . The post На Ратнівщині похоронили…

На свято Богоявлення, відспівали загиблого воїна Олега Денисюка у Щедрогорі
На свято Богоявлення, відспівали загиблого воїна  Олега Денисюка у Щедрогорі

19 січня у Свято-Аннівському храмі с. Щедрогір, Гірниковського благочиння, відбулося поховання Захисника України Денисюка Олега Івановича . Заупокійне богослужіння очолив настоятель храму прот. Сергій Шамайло у співслужінні духовенства. Із перших днів повномаштабного вторгнення ворога, воїн Олег пішов на захист своєі держави України. Під час виконання свого військового зобов’язання, помер на…

Designed by ROOM SIXTY NINE

Designed by ROOM SIXTY NINE
Немає результату
Переглянути всі результати
  • Про нас
  • Новини
  • Трансляція
  • Розклад
  • Подати записку
  • Акафісти
  • Публікації
  • Контакти
  • Вхід

Designed by R69M

З поверненням!

Увійдіть у свій обліковий запис нижче

Забули пароль?

Відновіть ваш пароль

Введіть своє ім’я користувача або електронну адресу, щоб скинути пароль.

Увійти
Go to mobile version