В нашу епоху Церкву часто звинувачують в приниженні жінок, і православні люди вказують на жон мироносиць як на один з прикладів (інший приклад – Матір Божа) того, що Церква ставить жінку виключно високо – настільки високо, що першими зустрічають Воскреслого Христа саме жінки, і саме вони виявляються першими благовістницями – в той час, як учні проявляють скептицизм та невіру.
Пригадаємо розповідь Євангелія: «І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім’я Еммаус, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдесят. І розмовляли вони між собою про все те, що сталося. І ото, як вони розмовляли, і розпитували один одного, підійшов Сам Іісус, і пішов разом із ними. Очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали. І спитався Він їх: Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні? І озвався один, ім’я йому Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знаєш, що сталося в нім цими днями? І спитався Він їх: Що таке?
А вони розповіли Йому: Про Іісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп’яли… А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося… А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й повернулися й оповідали, що бачили й явлення Ангелів, які кажуть, що живий Він… І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили… Тоді Він сказав їм: О, безумні й запеклі серцем, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки» (Лук. 24: 13-25).
Учні-чоловіки виявляються відверто маловірними, «безумні й запеклі серцем». Вони зовсім не сповнені ентузіазму – навпаки, вони перебувають в глибокому смутку та розчаруванні – «а ми сподівались були…» В цей час як несхитну віру проявляють саме жінки.
Саме вони виявляються «Апостолами до Апостолів», саме від них Апостоли дізнаються про Воскресіння. Проте замість того, щоб відгукнутися тріумфуючим «Воістину Воскрес!», чоловіки просто не вірять – «Та слова їхні здалися їм вигадкою, і не повірили їм» (Лук. 24: 11). Вражаюче античоловічий текст. Можна було б припустити, що до його написання доклали руку войовничі феміністки.
Проте припустити ми такого не можемо – і з достатньо очевидної причини. Текст, як це встановлено вченими, написаний в I-му, і вже точно не в XXI столітті нашої ери. У I-му столітті не було войовничих – і взагалі ніяких – феміністок.
Супротивникам не прийшло б в голову дорікати Церкві в зайвій патріархальності та приниженні жіночого початку. Античний світ був настільки жорстко патріархальним, настільки антижіночим, що нам важко собі це уявити.Благочестиві Іудеї щодня молилися словами «Дякую тобі, Боже, за те, що не створив мене жінкою», але на тлі язичників таке ставлення виглядало ще дуже доброзичливим.
Все-таки в Старому Завіті Єва названа «помічницею», «відповідною чоловікові», «матір’ю всіх тих, що живуть», а багато біблейських текстів прославляють благочестивих жінок – господинь, матерів, дружин, і навіть воячок та пророків.
У грецькій міфології першою жінкою була не Єва, а Пандора. Та сама, від якої до всіх мов Європи увійшов вираз «ящик (або скринька) Пандори». Збереглися навіть скарги греків, незадоволених тим, що вони не можуть завести синів без допомоги жінок, – було б куди простіше принести приношення в храм і на ранок забрати дитину, так ні, доводиться мати справу з жінками.
У наш час люди можуть мріяти про гармонійну епоху «великої богині», коли люди поклонялися жіночим божествам, статус жінки був високим, а закони – покірливими та мирними. Не варто глузувати з таких мрій – в них, нехай і криво, відбивається туга по втраченому раю. Але до історичної дійсності вони не мають відношення.
Афіняни поклонялися богині, і жили в найдемократичнішому товаристві тієї епохи – але при цьому, як пише французький історик Адре Боннар, «в афінському суспільстві не тільки раби не мали права користуватися благами демократії. Були і інші людські істоти, що майже так само зневажаються, як і ті, – це жінки» (Андре Боннар, «Грецька цивілізація»)
У наш час ми можемо вказувати на високу честь, якої сподобилися жони-мироносиці, як на щось, що сучасна людина швидше схвалить; як ніяк, ми живемо в цивілізації, сформованій майже двома тисячоліттями Християнства. Але тоді, коли вперше прозвучала проповідь Апостолів, коли Святий Апостол та Євангеліст Лука писав своє Євангеліє, та обставина, що першими Воскреслого Христа побачили саме жінки, була вкрай незручною, навіть непристойною.
Язичники не упускали випадку познущатися над цим. Жінки як свідки Воскресіння були настільки жахливо програшним піар-ходом, що пояснити цей хід можна тільки одним – вони дійсно побачили Воскреслого Христа першими. Якби Апостоли почали придумувати барвисті деталі, щоб додати правдоподібності своєму Сповіщенню, то вони ніколи, ні за що, ні за яких обставин не почали б зображати першими свідками Воскресіння жінок.
Це дивовижне свідоцтво достовірності Євангелія. Як пише видатний сучасний біблеїст єпископ Том Райт, «Подобається нам це чи ні, у античному світі жінки не вважалися за надійних свідків. Коли у християн з’явився час створити готове формулювання, яке приводить Павел в 1 Кор. 15, вони тихо виключили звідти жінок, які тут абсолютно невигідні з погляду апологетики. Але в євангельських розповідях вони відіграють і головні, і другорядні ролі, це – перші очевидці, перші апостоли. Таке не можна придумати. Якби традиція почалася зі свідків – чоловіків (що ми бачимо в 1 Кор. 15), ніхто, переписуючи її, не почав би включати туди жінок. Але усі євангелія говорять саме про жінок» (Том Райт, «Головна Таємниця Біблії»).
Якщо ми трохи задумаємося над історичним контекстом євангельських подій, ми побачимо, наскільки дорогоцінним є свідоцтво жон-мироносиць, свідоцтво, що прозвучало в світі, де ніхто не бажав ставитися до свідоцтва жінки серйозно.
Сергій Худієв
Газета – “Волинь Православна”, 2015, №4