У суперечках з віруючими запеклі атеїсти нерідко говорять, що описані в Біблії події — лише плід чиєїсь уяви і науково факт їх існування не доведений. Проте є ціла наука — біблейська археологія, яка працює якраз над тим, щоб знайти підтвердження всьому викладеному в Писанні
Що вдалося довести біблейським археологам? Чи підтверджують їх знахідки сказане в Біблії? Що дає біблейська археологія звичайній віруючій людині?
На ці питання відповідає священик Олександр Тимофеєв, археолог, викладач кафедри біблеїстики Московської духовної академії
Специфічні труднощі
— Отче Олександре, чи вірно, що біблейська археологія існує для того, щоб підтвердити істинність Священного Писання?
— Я б інакше розставив акценти. Не «підтвердити істинність», а відновити історичний і культурний контекст подій, описаних в Писанні. Підкреслю, що біблейська археологія — це наука, це певна спеціалізація всередині археології як такої, і тому використовує ті ж методи дослідження, ті ж критерії.
Колись, на самій зорі біблейської археології дійсно вважалося, ніби її справа — пошук священних реліквій, артефактів, підтверджуючих достовірність подій Священної історії. Але ця романтична епоха давно пройшла, і зараз навіть сам термін «біблейська археологія» вживається рідко — зазвичай говорять про сіро-палестинську археологію, про археологію Леванта (тобто середземноморського побережжя Близького Сходу)…
Взагалі ж приблизно за сто п’ятдесят років свого існування біблейська археологія зробила безліч відкриттів, які підтверджують достовірність Священного Писання. Точніше сказати, виявилось, що біблейське оповідання в своїх історичних, культурних, етнографічних, природних аспектах цілком узгоджується з даними археології. Що ж до чудес, то археологія (як і будь-яка інша наука) їх ні підтвердити, ні спростувати не може. Це область віри.
— А як взагалі працюють біблейські археологи? Вони безпосередньо займаються розкопками?
— Займаються, але далеко не завжди. Тим більше, що неможливо копати скрізь. Для прикладу — тільки в Ізраїлі одночасно ведеться близько двох тисяч розкопок, адже зона інтересів біблейської археології не вичерпується Ізраїлем — це і весь середземноморський регіон, і Месопотамія, і Єгипет. Тому в основному біблейські археологи займаються аналізом польових даних.
Думаю, варто пояснити, як взагалі ведуться археологічні дослідження. Все починається з розвідки: робляться припущення, беруться проби — чи варто взагалі в цьому місці копати. Другий етап — безпосередньо розкопки. Територія розбивається на квадрати 5х5 метрів. Потім йде безпосередньо сам процес розкопок: буквально по декілька сантиметрів в день знімаються шари. Фіксується положення кожної знайденої речі, обробляється вся кераміка, всі шматочки і уламки. Це дуже повільна робота, що тягнеться роками. Третій етап — опис того, що було знайдене: на якому рівні це знайдено, з яким шаром пов’язане, як це можна датувати. І, нарешті, четвертий етап — це аналітика, кабінетна робота. Масу матеріалів, отриманих завдяки цим розкопкам, потрібно зв’язати воєдино, збудувати картину історії стародавнього світу.
Загальна система цінностей
— А в чому можуть бути переваги біблейської археології в порівнянні з археологією звичайною?
— Перш за все в тому, що біблейська археологія, інтерпретуючи знахідки, спирається на текст Священного Писання, і це дозволяє їй давати дуже надійні трактування.
Справа ось в чому: основну частку інформації про життя того або іншого стародавнього народу ми черпаємо з його писемності. Якщо писемності немає, то дізнатися про його життя ми можемо небагато. Можемо приблизно уявити побут, економіку, по ідолах і похованнях приблизно відновити релігійні погляди — але це і все. А ось чим жили люди, що думали про себе і про навколишній світ, яка була їх релігія і епос, ми так і не дізнаємося.
Тому ігнорувати тексти при інтерпретації знахідок — це означає здійснювати серйозну методологічну помилку (а в сучасній археології є такі напрями, які недооцінюють роль письмових свідоцтв).
Священне Писання — це цінне джерело для істориків і археологів. Адже це не одна книга, а цілий корпус текстів, що створювався впродовж більш ніж тисячі років. Тому і багато невіруючих археологів намагаються співвідносити свої дані з текстом Біблії.
— Багато учених, що займаються біблейською археологією, — люди віруючі. Чи позначається їх релігійність в науковій роботі?
— Давайте уточнимо, що мається на увазі. Адже питання можна зрозуміти і так: чи не відступають віруючі дослідники від наукової об’єктивності і безсторонності, чи не підтасовують дані на догоду своєму світогляду? Якщо мова про це, то відразу скажу: ні. Археологія, у тому числі і біблейська, — це наука, і як в будь-якій науці, в ній складно «зрізати кути» і не бути виявленим. Всі дані можуть бути перевірені ще раз, всі публікації загальнодоступні і можуть бути піддані критиці. Отже якби знайшлися недобросовісні учені з числа віруючих — їх давно схопили б за руку.
Але ваше питання можна поставити інакше: чи допомагає релігійна віра біблейським археологам в їх роботі? І ось тут я готовий стверджувати, що віруючий учений має серйозну перевагу порівняно з невіруючим: у нас, віруючих, значно більше загального з тими людьми, життя яких ми вивчаємо. Для нас, як і для них, питання буття Божого — основні питання життя. У нас з ними загальна система цінностей. Авраам, Ісаак і Іаков, царі Давид і Соломон, апостоли Петро і Павел жили тисячі років назад, але ми духовно близькі до них. Тому нам набагато зрозуміліше їх мотивація, їх життєві цілі, їх способи ухвалення рішень.
Отже, коли перед нами встає завдання інтерпретувати результати археологічних знахідок, реконструювати життя стародавніх іудеїв — нам це простіше зробити, чим невіруючим ученим, для яких релігія, — щось чуже і незрозуміле. Від цього нерозуміння, до речі, у невіруючих археологів часто відбуваються помилки в інтерпретації знахідок.
Багато галасу даремно
— А взагалі чи часто у біблейських археологів трапляються помилки?
— Помилки в науковій діяльності неминучі, і більш того — стратегічно вони навіть корисні, оскільки їх виявлення приводить не тільки до перегляду якихось конкретних поглядів, але і до глибшого розуміння проблеми.
Помилки можна розділити на дві групи. По-перше, це помилки, пов’язані з неправильною інтерпретацією тексту Священного Писання, і по-друге — помилки археологічного порядку: неправильні описи артефактів, неправильні датування знайденого і так далі.
— Чи доводиться біблейським археологам стикатися з підробками артефактів?
— Так, час від часу доводиться. Підробки почалися ще на зорі біблейської археології, в XIX столітті. Але не завжди вдається однозначно визначити підробку. Наприклад, в 1997 році один ізраїльський колекціонер представив науковій громадськості оссуарій з написом «Іаков, син Іосифа, брат Іісуса». Оссуарій — це скринька, куди складали кістки після того, як тіло стлівало. Сам оссуарій поза сумнівом справжній, а ось щодо напису ведеться суперечка. Розгорівся галас, був колосальний судовий розгляд. У результаті було винесено ухвалу: суд не має в своєму розпорядженні даних ні за, ні проти підпису. Тому обвинувачені вільні. А питання про достовірність до цих пір залишається відкритим.
— А як взагалі звичайним людям, не фахівцям, сприймати регулярні сенсації на тему археологічних знахідок, що нібито перевертають всі наші уявлення про Біблію?
— Ставитися потрібно досить обережно. Перш за все, потрібно розуміти, що журналісти, як правило, люди не досить освічені і тому можуть щиро помилятися, вважаючи щось за сенсацію. Ось приклад — недавня знахідка, що наробила багато галасу, «євангеліє» Іуди. Це не підробка, це дійсно стародавній текст — але текст, створений гностиками в II столітті по Р. Х. До того ж Церкві цей текст давно відомий, про нього згадує священномученик Іриней Ліонський, коли описує різні секти гностиків. Знахідка «євангелія» Іуди навіть принесла користь науці: стало зрозуміло, що гностики розробляли свою релігію, абсолютно несхожу ні на іудаїзм, ні на християнство. Від християнства там була тільки термінологія. Словом, нічого цей текст не перевернув, він був відомий, але коли гностики вимерли, він був забутий.
Але бувають і явні фальшивки, їх творці прагнуть тільки до слави і грошей. Преса ж такі фальшивки починає розкручувати.
Ось що ще потрібно розуміти: жоден серйозний дослідник ніколи не звернеться в жовту пресу. Навіть якщо він знаходиться в конфлікті з офіційною наукою, навіть якщо вважає, що його відкриття не визнають. Тому якщо ви читаєте в пресі про сенсаційне відкриття і бачите посилання на учених, нібито підтверджуючих це — не вірте. Напевно тут якесь підтасовування.
Крім того, враховуйте і ту обставину, що археологія — наука повільна. Від знахідки до її правильної інтерпретації найчастіше проходять довгі роки, а то і десятки років. Тому якщо вам говорять, що ось тільки що відрили щось, і це щось є тим-то і тим-то — засумнівайтеся. Така швидка інтерпретація просто неможлива.
Археологія як різновид паломництва
— У церковному середовищі іноді можна почути думку, що біблейська археологія Церкві взагалі не потрібна. У нас є Писання, є святі отці — і чого ще треба? Вам доводилося чути щось подібне?
— Так. Наприклад, я стикався з таким упередженням серед студентів духовної семінарії. Вони, ще не знаючи змісту курсу, говорять, що не потрібна наука, не потрібне наукове вивчення Священного Писання, достатньо його просто читати.
Насправді це серйозна помилка. Річ у тому, що просто читати — недостатньо. Потрібно ще і розуміти, і більш того — вміти співвідносити прочитане зі своїм поточним життям. А для цього необхідно знати контекст описаних в Біблії подій.
Контекст цей ми, сучасні люди, в масі своїй не знаємо. Тому, читаючи, ковзаємо по поверхні, текст нас не зачіпає, а не зачіпає саме тому, що для нас незрозумілий фон подій, що відбуваються. Археологія цей фон допомагає відновити. Ось невеликий приклад — в іудейському варіанті книзі Царств (він трохи детальніший за текст синодального перекладу) говориться, що філістимляни монополізували виробництво залізних знарядь, і ізраїльтяни повинні були платити їм за заточування один «пім». А що таке пім? Коли археологи знайшли важки і гирки, на яких було написано «пім», виявилось, що пім срібла— це дуже багато. Тобто з’ясувалося, що євреї платили дуже дорого, що філістимляни, монополізувавши ковальську справу, тримали їх на положенні рабів. Маленька деталь — а дає уявлення про важке становище ізраїльського народу у той час.
Я читаю багато популярних лекцій з біблейської археології окрім семінарії. Що цікаво — після першої ж лекції докорінним чином змінюється ставлення. Пропадає скепсис. А відбувається це тому, що виникає живе відчуття старозавітних і євангельських подій. Виникає саме завдяки біблейській археології — вона допомагає ужитися в предмет.
У цьому сенсі біблейську археологію можна порівняти з паломництвом по святих місцях. Паломник, який пройшов стопами Господа, стопами апостолів, відчув биття серця історії в цих місцях, починає зовсім інакше ставитися до Священного Писання, воно для нього оживає.
— А особисто для Вас що означає біблейська археологія? Що вона Вам дає?
— Можу привести такий приклад: я готував монографію по апостолу Павлу. Пройшов за кілька разів весь шлях апостола Павла, описаний в Діяннях святих апостолів, вивчив масу літератури, музейні колекції… і мене все це дуже вразило. Одна справа просто знати новозавітний текст, і зовсім інше — пропустити через себе, пройшовши цим шляхом, побачивши артефакти тієї епохи. Після цього починаєш по-іншому ставитися до текстів апостола Павла — знаючи, кому він пише, в яких умовах.
Або інший приклад — проповіді святителя Іоанна Златоустого. Я помітив, що коли читаєш їх, то відчуваєш себе в натовпі іудеїв, що оточують Господа Іісуса Христа. Коли я читаю Священне Писання, а особливо, коли як священик, виголошую проповіді, у мене вмить виникає ця картина. Я проїхав тисячі кілометрів по Близькому Сходу — у мене по декілька поїздок і експедицій в рік, і ці поїздки змінюють мою свідомість. Мені хочеться думати і жити в євангельському контексті. Саме це мені і дає біблейська археологія — вона, хоч і опосередкованим чином, дозволяє мені стати очевидцем подій Священної історії.
Переклад українською – “Волинь Православна”, 2012, №11
