Роздуми над сторінками Біблії
Уважні читачі Священного Писання підрахували, що в Біблії не менше 500 віршів про віру, близько 500 віршів про молитву і більше 2000 – про гроші. Кожен сьомий вірш Нового Завіту говорить про гроші або майно. Серед головних тем Притч Соломона і книги Екклесіаста – питання про те, як залежить благополуччя людини від її добробуту. Майже 15 відсотків з того, чому навчав Іісус Христос, так або інакше пов’язане з грошима та майном. Бесід про власність у Господа більше, ніж описів раю та пекла разом узятих.
Чи захищав Іісус багатих? Чи Він закликав до повної убогості? Нині можна зустріти два протилежні рішення: від теології процвітання багатих як «Богом благословенних» до заклику повної убогості, бо тільки «таких є Царство Небесне».
Ми ж розглянемо ту думку, що Бог, даючи комусь багатство на землі, не лише натякає на вище небесне благо, але і, випробовуючи окремих осіб надлишком благ, дає їм шанс придбати доброчесності.
Багатство, як дар праведнику в Старому Завіті
Слово «багатіти», «збагачувати» в Старому Завіті передається єврейським дієсловом ошер або грецьким плутидзо – (Бут. 14: 23; Пс. 64: 10; Притч 10: 4, 22). Це ж грецьке слово характерне і для Нового Завіту (1 Кор.1: 5; 2 Кор. 6: 10, 9: 11).
При цьому грецьке слово плутос може означати в російських перекладах Біблії певний матеріальний добробут, надлишок грошей або благ, але майже не означає майно в нейтральному значенні слова.
Колорит оповідань посилюється з приєднанням вказівки на «множину»: «безліч багатства» (Пс. 52: 7), багатство «примножується» або його «примножують» (Пс. 62: 10; 73: 12). Отже, словом «багатство» в Біблії описується певний достаток, надлишок «норми» матеріального благополуччя.
Джерело багатств – Бог. Богу належить багатство і слава (3 Цар. 3: 13; 1), Господь робить убогим і збагачує, принижує та прославляє (1 Цар. 2: 7), віднімає майно у одних і передає іншим (Бут. 31: 16). Господня – земля і усе, що її наповнює (Пс. 23: 1; 1 Кор. 10: 26, 28).
У ставленні до людей слово «багатство» нерідко стоїть в одному ряду з «славою», великою «кількістю», «мудрістю», «шаною» та навіть «життям». «За смиренням йде страх Господній, і багатство, і шана, і життя», – сказано в одній з Притч (Притч. 22: 4).
Земне багатство – це достаток грошей, слави, дітей або друзів. Багатство може вимірюватися об’ємом власності, кількістю будівель, площею землі (Іс. 5: 8-10), кількістю худоби (1 Цар. 25: 2, 3) або рабів (1 Цар. 8: 11-18).
Багатство може бути нагородою людині за її працю: «Від ледачих рук – розорення, а від старанних – багатство» (Притч. 10: 4); «Якщо якійсь людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися від них і брати свою долю та насолоджуватися від праць своїх, то це дар Божий» (Еккл. 5: 19).
Але той же Екклесіаст, котрий написав ці слова, тужить про те, що не завжди багатство дістається людям розумним (Еккл. 9: 11). Багата людина, у якої немає ні сина, ні брата, не радіє нажитому добру (Еккл. 4: 8; 5: 13). Багатство навіть може людині зашкодити (Еккл. 5: 12).
«Блажен муж, що боїться Господа, – багатство й достаток у домі його буде», – пише Давид (Пс. 112: 1-3). Але п’яниця – не розбагатіє (Притч. 21: 17); «хто покладається на своє багатство – впаде» (Притч. 11: 28); людина, яка сподівається на багатство своє, а не на Божу силу, втратить і житло, буде викоренена із країни життя (Пс. 52: 7).
Тому розсудливий той, хто шукає не багатство, а – добре ім’я (Притч. 22: 1), хто знає, коли зупинитися в гонитві за багатством (Притч. 32: 4)
. І в той же час просить Бога, щоб йому не страждати від убогості: «Дві речі я прошу у Тебе, не відмов мені… убогості і багатства не давай мені, підживлюй мене щоденним хлібом, щоб, переситившись, я не відрікся від Тебе і не сказав: «хто Господь?» – і щоб, збіднівши, не став красти та вживати ім’я Бога мого даремно» (Притч. 30: 7-9).
На межі Старого і Нового Завітів багатство не вважалося винятковим благом, але в той же час ідея блаженства бідняків – була для іудеїв далека.
«Горе багатим» в Новому Завіті
У Новому Завіті слово «багатство» неначе змінює свій відтінок. Замість теології «процвітання» на перший план виставляються негативні наслідки від впливу багатства на особу: багатство може спокусити (Мф. 13: 22; Мк. 4: 14); воно являється тернем і не дає можливість слову Божому укорінятися в серці людини (Лк. 8: 14).
Новий Завіт, як і Старий, також проповідує про те, що у Бога – багатство «благодаті» (Єф. 1: 7), «благості» (Рим. 2: 4), «слави» (Рим. 9: 23; Єф. 3: 16); «глибина багатства, премудрості і знання Божого» (Рим. 11: 33).
Але в Новому Завіті змінюється уявлення про те, що саме є багатство, яке дає Господь. У Бога є не просто багатство і слава, а багатство тієї таємниці, що «Христос живе в нас» (Кол. 1: 27).
Апостол Павел трудиться за вірних Лаодикії, щоб їх серця були сполучені в любові для «багатства досконалого розуміння, в пізнання таємниці Божої, яка є Христос» (Кол. 2: 2). У християн «багатий славний спадок Бога у святих» (Єф. 1: 18).
Тому апостол заповідає Тимофію: «Наказуй багатим за віку теперішнього, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток» (1 Тим. 6: 17).
Тільки Агнець-Христос, за Одкровенням Іоанна, гідний «прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення» (Откр. 5: 12). Тому справжнім багатством для людей, що живуть на землі, є тільки ті скарби, які збираються для Царства Христового.
Отже, потрібно усе продати і стати убогим?
Чи означає це те, що ми усі без винятку повинні, як багатий юнак, продати своє майно і почати жити в християнських комунах?
Життя Древньої Церкви, що описується в книзі Діянь, показало, що такі експерименти далеко не завжди вдалі (Діян. 2: 44; 4: 32; 6: 1). Давайте подивимося на це питання з іншого боку.
У Священному Писанні багато говориться про матеріальне багатство і ясно дається зрозуміти, що «життя людини не залежить від величини її майна» (Лк 12: 15). Очевидно, що усім багатством володіє Бог, Він є творцем і власником усього, що існує (Пс. 50: 10-12).
У Старому Завіті багатство було знаком Божої прихильності до людини (Пс. 112: 3), благословенням (Бут. 24: 35). Бог давав силу придбавати багатство (Втор. 8: 18). Як благочестя, так і багатство були властиві праведному Іову (Іов 1: 1-3).
Соломон був дуже багатий, Бог дарував йому «багатство, майно і славу», тому що Соломон просив мудрості та прозорливості в управлінні Божим народом, а не особистих матеріальних благ (3 Цар. 3: 10-13; 2 Пар. 1: 11-12).
Звичайно, далеко не усі багачі були хорошими людьми. Навал був «дуже багатим», але він був грубим та жорстоким, скупим та злим (1 Цар. 25: 1-38).
Заможний цар Тирський був об’єктом Божого суду (Іез. 28), і багато інших правителів світу потрапили під те ж засудження.
У книзі пророка Ісаії пророцтво про Месію навіть пов’язує багатих з нечестивими: «З лиходіями він похований, поряд з багатим могила його, – хоча не скоював він злочинів, і у вустах його не було омани» (Іс. 53: 9).
Але не усі багаті були поганими. Іісус був похований в гробниці багатого Іосифа з Аримафеї (Мф. 27: 57). Никодим, один «з начальників Іудейських», розщедрився на смирну і алоє для поховання Іісуса (Ін. 19: 39).
Цілий ряд жінок постійно служили Господу своїм маєтком (Лк. 8: 1-3). Не кажучи вже про те, що в притчах Іісуса Бог дає людям таланти для примноження, поставляє над усім маєтком тих розсудливих домоправителів, які своєчасно роздають слугам хліб. Великі і малі грошові жертви дозволяють утримувати храм і усе потрібне для богослужінь (Лк. 21: 1-4).
Апостол Павел хвалить громади, які фінансово підтримують співвітчизників (2 Кор. 8: 2; 9: 8-11). Апостол мов заповідає своєму наступникові, щоб той багатих усього лише наставляв, але не забороняв володіти власністю (1 Тим. 6: 17), тим більше що в будинках багатих громадян, як правило, проходили перші християнські збори.
Нехай вони «роблять добро, – пише він Тимофію, – багатіють добрими справами, будуть щедрі та готові поділитися, так збираючи собі скарб, як добру основу для майбутнього, щоб знайти вічне життя» (1 Тим. 6: 17-18).
Якби Бог не встановив межі власності для людей, безглуздою була б десята заповідь Моїсея, що забороняє зазіхати на чуже майно.
Отже, кажучи сучасною юридичною мовою, проблема не у володінні власністю, а в умілому нею розпорядженні.
Грішно бути не багатим, але таким, що сподівається на багатство (Мк. 10: 24), що не віддає славу Богу, віддає перевагу служінню мамоні (Мф. 6: 24).
Горе не просто багатому, а пересиченому нині, ледачому і лукавому, що веде розпусний спосіб життя, злому та скупому, жорстокому, тому, хто не платить працівникам своєчасно зарплату і душить боржників за несвоєчасне повернення боргу (Мф. 18: 30).
Горе тому, хто кривдить убогих і за рахунок їх примножує своє багатство (Притч. 18: 23; 22: 16).
Отже, корінь усього зла – не гроші, а сріблолюбство, вдавшись до якого, окремі ухиляються від віри (1 Тим. 6: 10), оскільки любов до наживи – схоже на ідолослужіння (Кол. 3: 5).
Чи може багатство бути доброчесністю?
Екклесіаст зітхав: коли «примножується майно, примножуються і споживаючі його» (Еккл. 5: 10). Економісти ХХI століття люблять жартувати: «збільшення прибутків веде до збільшення потреб».
Дійсно, чим більше у людини з’являється грошей, тим більше бажань ці гроші на щось витратити: квартира, меблі, хороший відпочинок. Список довгий. Уява швидко малює як мінімум тисячу різних задоволень.
Це стосується не лише людей спроможних, але помітно і у бідних, прибутковість яких на якусь мить перевищила співвимірну ним планку.
У Євангельському благовісті, як і в Старому Завіті, постійно підкреслюється, що праведник не повинен гнатися за багатством. «Краще бідняк, що живе цнотливо, ніж багач, чиї шляхи неправдиві», – писав автор Притч (Притч. 28: 6).
Не піклуйтеся, «що нам їсти? чи що пити? чи в що одягнутися?» (Мф. 6: 31) бо «життя людини не залежить від величини її маєтку» (Лк. 15: 15); «яка користь людині, якщо вона придбає весь світ, а душі своїй пошкодить?» (Мф. 16: 26; Пс. 48: 7-14) – постійно говорив Христос.
Але якщо Бог багатство вже дав, як дар або талант, значить, їм потрібно розпорядитися розсудливо, не закопуючи його в землю.
Це стосується сім’ї. «Якщо ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірше невірного» (1 Тим. 5: 8).
Це стосується взаємодопомоги. Для апостола Павла християни тим відрізняються від інших людей, що посеред безлічі суворих випробувань вони переповнені радістю і «при великій бідності – без міри багаті щедрістю» (2 Кор. 8: 2).
«А до цього кажу, – писав апостол, – хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме. Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає» (2 Кор. 9: 6-7).
Це стосується і храмового богослужіння. Більше того, і тут для кожного своя міра. Від вдовиці Христос чекає дві лепти, тоді як від багатих – згідно міри їх достатку (Лк. 21: 4).
Щедрість для багатих і бідних – особлива доброчесність, що вбиває пристрасть до багатства. Багаті здатні дати роботу потребуючим, через багатих – Бог дає бідним хліб.
Щедрість принесла спасіння усій сім’ї Закхея (Лк. 19: 9); вбогі дякують Богу за те, що Він посилає їм допомогу багатих (2 Кор. 9: 8-11). Щедрість освячує того, що має гроші, а жадібність оскверняє і бідного.
Отже, багатство саме по собі не гріх і не доброчесність. Багатство – це не норма доходу на душу населення, а – перевищення, надлишок благ стосовно однієї окремо взятої особи і звичному саме для неї рівню життя.
Бог, підвищуючи рівень благополуччя, фактично посилає людині випробування. Розсудливий, що правильно розпорядився своїм надлишком – отримає нагороду, а недбайлий – втратить і те, що думає мати.
Ієромонах Іриней (Піковський)
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №3
