Для чого потрібний піст? Таке просте запитання може привести, виявляється, до безвиході. Піст потрібний для духовної зіркості. Таку дадуть відповідь не тільки православні, але і віруючі різних релігій, в яких використовується методика концентрації уваги. Щоб молитися без розваги, потрібно мати нерозсіяний розум.
Як говорить святитель Ігнатій (Брянчанінов): «Маючи намір принести Богу молитви, відкинь усі думки та піклування земні». Зібрати розум в єдине – ось мета православної аскетики, християнського подвигу.
Для того, щоб молитися уважно, різні святі отці радять здійснювати різні дії. Очевидно, це відбувається тому, що різним людям допомагають в хворобах тілесних та духовних різні ліки.
Хтось рекомендує перед молитвою почитати духовну книгу або зайняти свій розум думками про Бога, щоб налаштувати себе на спілкування з Господом, хтось – зробити декілька земних або поясних поклонів. Святитель Ігнатій пише: «Перед початком вечірнього правила особливо корисно покласти посильне число поклонів: від них тіло стомиться та зігріється, а серце наповниться відчуттям благочестивої печалі». Відбувається це тому, що душа нерозривно пов’язана з тілом, і якщо тіло несе подвиг, то і душа йому співчуває. Звідси такий великий вплив тілесного посту на стан душі…
Піст полегшує боротьбу з пристрастями та гріховними схильностями, деякі з них і зовсім не перемогти без стриманості. У глибокому впливі посту на душу полягає сенс говіння перед Причастям. Тут же криється і мета встановлення Церквою декількох багатоденних постів.
Як відомо, ми маємо чотири багатоденні пости: Великий, Петрів, Успенський та Різдвяний. Спрадавна відомий лише один з них – Великий. Решта постів додавалася в ході розвитку церковної практики.
Що зараз для нас означають два-три тижні посту? Це натяк на те, що потрібно якось вирватися із звичного метушливого кола світських обов’язків, звільнити час для Бога. І першим символом цього звільнення від обов’язків та встановлень віку цього є відмова від їжі.
Наш піст – знак протесту проти влади сатани над нашим тілом. Шлунок – той орган, бажання якого неможливо ігнорувати. Неможливо жити без їжі. І коли ми відмовляємося від їжі, то засвідчуємо, що «не хлібом єдиним живе людина» (Втор. 8: 3) і що «наше життя на небесах» (Флп. 3: 20), а не в шлунку.
Всім, напевно, знайоме відчуття полегшення, з яким входиш в піст. Так, це десь незручності, десь важкість, а десь і зовсім подвиг. Але саме в дні посту найяскравіше усвідомлюєш сенс свого християнського життя. Тому для багатьох пісні дні – оазиси чистоти та правди.
Зараз з’являється багато пропозицій щодо церковних реформ, зокрема щодо послаблення посту. Проте, так влаштована занепала людська природа, що ми важко звикаємо до обмежених умов життя і вмить – до комфортних.
Послабляючи пощення, ми, зазвичай, посилаємося на те, що у нас інший ритм життя, інші навантаження та праці. Так, дійсно, ритм зовсім інший. Якщо раніше майже кожна людина працювала весь день на природі, знаходилася в стані, близькому до споглядання та заспокоєння, що їй вартувало від споглядання творіння Божого повернутися до молитви та споглядання Творця? Гармонія природи та невіруючої людини може привести до віри та славослів’я Господа.
У нас же таке життя, що городянин і зірки на небі вночі не бачить, голова розривається від блукання думок по всьому світі, очі болять від екрану монітора – де вже тут зосередитися на молитві?! Та нам перед молитвою потрібно годину-дві відходити від ритму нашої «видатної» техногенної цивілізації, щоб налаштувати на молитовний лад.
Як же піст скорочувати, якщо ми і за два тижні не можемо ніяк розпочати його повною мірою? А ще можна пригадати, як харчувалися наші пращури. Ми в порівнянні з нашими прадідами маємо набагато більше можливостей вживати кращу та витонченішу їжу . І їх ручна праця була на багато важча, ніж наша – автоматизована.
Яка у нас домашня праця? Поклав речі в пральну машину, увімкнув пилосос, запалив газову плиту. Забажав помитися – відкрив кран. Просто неймовірна витрата сил! Так, сільські жителі і сьогодні не позбавилися повністю від ручної праці, але, ж простирадла в річці вже ніхто не полоще. То у сільського жителя мотоблок, то мінітрактор, а про бензоінструмент я і зовсім не кажу.
То в яку сторону змінюється наше життя? У тепличну. То чому ж ми повинні менше поститися? Ймовірно, тільки тому, що бажань у нас розвинулося набагато більше, ніж у наших батьків та дідів.
Так, статут, яким ми користуємося, – чернечий. Але це не означає, що придумали його на дозвіллі пара ченців. Як говорять інструктори з водіння автомобіля, на кожному місці, де встановленний дорожній знак, відбулася аварія. Місце установки кожного знаку полите кров’ю, тому необхідно дотримуватися правил дорожнього руху, щоб не пролилася нова кров.
Правила, встановлені Церквою, так само важливі, як і правила дорожнього руху. Отці, що склали їх, просто поділилися своїм досвідом, пояснили, що дотримуючись цього – матимеш більше шансів на виживання. От як пише видатний літургіст XX століття святитель Афанасій (Сахаров): «Все те, що викладене в Типіконі та богослужбових книгах, в більшості є плодом іноді ціложиттєвих молитовних подвигів кращих синів Церкви, великих угодників Божих, молитовників, для яких молитва складала все в життя, які за молитвою забували про їжу, про сон, про навколишніх ворогів та мучителів, які своє богослужбове та молитовне правило завершували в катакомбах, що засипалися, в підпалених з усіх боків храмах, на шляху до місця страти… Ці святі творці молитви досвідчено пізнавали, як легше та швидше досягти рятівних плодів молитви… Так складався наш Церковний Статут, якого наші древні книжники небезпідставно називали «Книгою богодухновенною».
Подивіться на учасників святих Соборів, на яких не тільки затверджувалися догмати віри, але і приймалися дисциплінарні правила, слідувати яким ми прагнемо і зараз. Хто там засідав? Живі чудотворці, сповідники, загальновизнані праведники.
Так, на I Вселенському Соборі були присутні святитель Спиридон Триміфунтський, святитель Миколай Мирлікийський, святитель Афанасій Великий, преподобний Павел Неокесарійський, святий рівноапостольний Костянтин Великий та інші святі отці. І так було завжди. Просвічені Духом Святим, ці отці прорікали повчання не від себе і не від свого знання, але керувалися волею Божою. Нині ж всі ми – освічені та ерудовані, але хто ж з нас може похвалитися тим, що знає волю Божу? Святитель Спиридон Триміфунтський на Соборі в свідчення своєї правоти створив диво, а як же ми?
Ми використовуємо Статут, складений преподобним Феодором Освященним. Звичайно, він чернечий, оскільки в чернецтві реалізувалася досконалість християнського життя. І Статут чернецтва став ідеалом для всіх: і для ченців, і для мирян. Ідеал – він в принципі недосяжний в будь-якій сфері. Ідеал в християнстві – Сам Господь, бо Він говорить: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний».
Але невже це привід говорити: «Ні, планка заповідей блаженств сильно висока для сучасності, тому потрібно її знизити»? Так і з постом і молитвою. Якщо правильне пощення для нас, як здається, недосяжне, невже це привід для пониження вимог? Не церковне зведення потрібно прогинати під себе, а самому тягнутися до церковної міри. Якщо можна було дотриматися правильного посту в XVIII, XIX і XX століттях (я не кажу про ще раннішній час), то можливо і в XXI столітті. Що змінилося?
Що відрізняє ченця палестинської лаври від ченця сучасності? Або одруженого програміста з мегаполісу від одруженого письмоводця імператора Костянтина Великого? У нього інше тіло? Інша фізіологія? Їх відрізняє тільки крій одягу та характер праці. Гріхи та пристрасті, а також боротьба з ними не змінюється тисячоліттями від створення світу. І в нинішніх умовах ми потребуємо не послаблення та без того комфортного життя, а швидше навпаки.
Порушення посту має бути приводом для покаяння, але покаяння – це зовсім не слід провини на обличчі православних віруючих. «Ось, Господи, ти бачиш мою слабкість в цьому – пробач мене та допоможи виправитися» – саме таке повинне бути постове відчуття.
Якщо ж нам надати «пом’якшені» правила посту і ми будемо їх легко дотримуватися, чи не стане це, навпаки, приводом для зарозумілості та пихатості? Ті, що маємо встановлення такі, що навіть якщо їх дотримаєшся в повноті, то з таким подвигом та знемогою, що ні про яку гордість не може виникнути і думки. А як тоді? Адже цілком можливо, що, раз опустивши планку вимог, наша людська натура не заспокоїться на цьому, і планка опускатиметься все нижче і нижче…
Перші ж справи віри – піст та молитва. Необхідно кожному нести свій подвиг в міру своїх сил. Які є у нас виправдання? Їх немає перед обличчям Божим. Єдине виправдання обумовлене Статутом: якщо хто слабкий здоров’ям. А все інше: режим дня, праця, умови зовнішні та внутрішні – лише потурання нашим бажанням.
Священик Сергій Бегиян
Переклад українською – газета “Волинь Православна”
