Думки про виховання дітей
«Що є істина»? – з таким запитанням звернувся до Христа Пилат в один з вирішальних моментів всесвітньої історії (Ін. 18,38). Запитав, не чекаючи відповіді, тому що знав правду античного світу: істина у кожного своя. Цьому Пилата навчили антична філософія та мистецтво.
Піфагор, Діоген, Платон, Сократ, Арістотель і багато інших створювали свої філософські школи, і кожна течія думала, що істина належить їм. Так з’явилися стоїки, гедоністи, епікурійці, агностики та інші, «їм же немає числа», і кожен стверджував своє.
Слова Пилата можливо зрозуміти: невже можна серйозно говорити про істину, якщо її просто не існує?! Але перед ним стояла Людина, яка спокійно і виразно сказала про себе: «Я є… істина» (Ін. 14,6). Почути ці слова Пилат не міг, тому що потрібно внутрішньо дорости до того, щоб зуміти почути це з Його вуст. Дорости до міри самарянки та сліпонародженого.
У кінці книги пророка Іони Господь, звертаючись до пророка, говорить: чи «Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці» (Іона 4,11). Тут, щоб підкреслити величину міста, вказується на кількість немовлят в нім – більше 120 тисяч.
Але можна розуміти ці рядки і у переносному значенні. Що не вміють відрізнити праву руку від лівої – це і ті, хто не можуть відрізнити добро від зла, істину від брехні, доброчесність від вади. Певною мірою – це усі ми. Але понад усе – люди, не віруючі в Бога, і ті, що не мають ясного критерію істинності та добра – непорочної істини Христової.
“Права і ліва рука “
У наш час глобальної апостасії весь світ розучився відрізняти «праву руку від лівої». Тому повним ходом йде легалізація того, за що раніше страчували та засилали у заслання. Про це вже написані тисячі сторінок православними авторами, і я хочу звернути вашу увагу на інший аспект. Мене більше хвилює питання підміни понять.
Коли не можеш відрізнити добро від зла, то легко можна прийняти зло за добро і переконано доводити це усім. І якщо людина має талант режисера, або музиканта, або письменника, то вона користується своїм талантом, щоб донести до оточення свою позицію.
Адже обдарована людина може так піднести продукт свого мислення, що, тільки спираючись на уважний аналіз, можна в ньому відрізнити хороше від поганого. Що непідготовлений читач, слухач або глядач часто зробити не в змозі.
Я вже чую у відповідь слова багатьох православних батьків, що потрібно виховувати дітей без телевізора. Боюся, що я не згоден з вами. Точніше, згоден не на 100 відсотків. Християнство – не секта, в якій відмовляються від усього. Християнство – релігія преображення. Як Христос преобразив нашу людську природу, так буде преображений і весь світ в кінці часів.
І так християнство преображує життя християнина вже тут, на землі. І це преображеня повинне торкнутися усіх сторін нашого буття. І тому я, звичайно, за те, щоб діти багато читали, але дещо ще і дивилися. Тільки дивилися б по-християнськи. Звичайно, не усе підряд, але деякі передачі та фільми.
Роздуми на фільмами
Чи корисний документальний фільм «Форпост»? Поза сумнівом. Ну, а фільм «Земне і небесне»? Так. А художній фільм «Поп»? Відмінний фільм. А радянський фільм «Не покидай», який, напевно, пам’ятає багато хто? Хороший повчальний фільм. «Пригоди Електроніка»? Можливо.
Ось так ми потихеньку дісталися до сфери, де вже потрібно подумати. «Пригоди Електроніка» – фільм, звичайно, фантастичний. Його головну ідею можна охарактеризувати так: щоб стати справжньою людиною, потрібно потрудитися. А справжня людина – це чесний, порядний, хороший друг. Ідея начебто цілком радянська, як вона поєднується з християнством?
Поясню. Річ у тому, що є фільми однозначно добрі та світлі, і усім зрозуміло, що їх можна і потрібно дивитися. Є фільми відверто злі та демонічні, і усім ясно, що їх дивитися не можна. Проблема полягає в тому, що і тих, і інших фільмів – 5-10 відсотків в загальній масі. Інші ж – фільми неоднозначні, в них зустрічається і добро, і зло.
Усі знають, що сатана ніколи не пропонує зробити абсолютне зло людині (хіба що занепалій), але завжди змішує зло з добром, щоб цим «умовним» добром легше було спокусити. І основне запитання для нас полягає в тому, як відрізнити в цьому величезному об’ємі відеопродукції корисне для душі від замаскованого зла, благородний гриб від поганки?
«Возлюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з’явилося в світі. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Іісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає Іісуса, той не від Бога, але він антихристів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі» (1 Ін. 4,1-3). Так пропонує апостол виходити з утруднення.
Будемо, возлюблені, проектувати слова апостола на наш екран. Якщо ми замислимося, то впевнено зможемо будь-якому фільму або книзі відвести місце по ту або іншу сторону барикад. Тому що у нас є те, чого не було у Понтія Пилата – ясний критерій істинності, ключем до якого є душекорисність того або іншого твору.
Тут головне – не підходити схематично. Та книга або картина, яка навчає упокорюванню, – однозначно наша. Та, що навчає жертовній любові, дружбі, роздуму – теж наш союзник. Як говорять критики, найкращий твір про любов – той, в якому не вживається слово «любов», а говориться про неї між рядків. Адже так можна і християнство проповідувати, не вимовляючи слово Бог (навіть мовчки).
Але щоб можна було запропонувати такий твір для перегляду, потрібно самому уміти мислити та навчитися розбирати його по кісточках. Так, так, це те ж саме, що ми в школі проходили. Пам’ятаєте запитання вчительки літератури, у відповідь на який усі дружно мовчать? Це запитання: «Що хотів сказати автор»?
Але якщо за шкільною партою це запитання мучило нас тільки 45 хвилин, то сьогодні воно стає запитанням життя та смерті. Духовного життя та духовної смерті для нас і наших дітей. Все одно наші діти дивитимуться телевізор, все одно вони читатимуть сумнівні книги. Зараз або потім – неважливо. Важливо заздалегідь виробити у них естетичний смак та навички аналізу, щоб під виглядом «шедевра», їм не підсунули те, що виявиться прогнилим наскрізь або отруйним.
Що хотів сказати автор? Це запитання я незмінно ставлю своїм дітям після перегляду нового фільму або мультфільму (який спочатку уважно дивлюся сам). Ставлю це запитання вже протягом декілька років, ще з тих пір, коли діти не могли зрозуміти, хто такий цей таємничий «автор». І деякі зрушення видно. Діти почали ставити це запитання вже самі собі, навіть якщо мене немає поруч.
Нещодавно вони без мене дивилися один з нових американських фільмів з типовим американським гумором і без ідеї. Усі дружно сміялися убогій комедії положень, але після перегляду взялися аналізувати, в чому ж, власне, ідея фільму. І дійшли висновку, що фільм – абсолютно безглуздий. І це мене порадувало. Ви запитаєте, чому ж тут радіти, якщо вони все одно додивилися до кінця?
Річ у тому, що діти відкинули фільм і його ідею. Вони доторкнулися до неї, але не ввібрали її. А це вже перемога. Коли щось нам подобається – ми приймаємо це в себе, у свою душу, і ідея автора стає нашою. Таємничо душа глядача (читача) і автора стикаються. Тому святі отці забороняли людям недосвідченим у вірі читати єретичні книги – щоб ненароком не спокуситися чужою ідеєю. Так само небезпечно дивитися погані фільми.
Але якщо ми завжди пам’ятатимемо, що основа істинного сприйняття світу – це істина Христова, нам буде легше. Починати потрібно з малого. Спробуйте запропонувати вашим дітям знайти авторську ідею в простій казці (ну, природно, і самі подумайте над цим).
“Колобок і не тільки “
У чому сенс казки «Колобок»? Зрештою, головна ідея казки – покірність. Колобок був пихатий – тому і загинув. Значить, щоб не загинути, потрібно бути покірливим. Здається смішним роздумувати над такими відповідальними, серйозними запитаннями на прикладі дитячої казки.
Проте, коли я прошу дитини або дорослого сформулювати основну ідею «Колобка», «Червоної Шапочки» або «Трьох поросят», рідко хто справляється з цим завданням. Насправді, ідея «Трьох поросят», наприклад, дуже цікава. Двоє поросят були ледачі, і лінь свою прикривали і виправдовували хвастощами. Третє ж порося було працелюбне, лагідне та поблажливе.
У цій нехитрій казці ми чітко бачимо, як один гріх чіпляється за інший, утворюючи цілий «порочний» ланцюг, яким зв’язується грішник. Але і доброчесності не живуть в серці поодинці: одна пробуджує іншу.
Будь-яка істинна доброчесність покірлива та цнотлива. Ось таке недитяче богослов’я в дитячій казці – і це тільки частина проблем, які підіймаються в «Трьох поросятах». Так уявіть, яке багатство повчання містять «доросліші» речі!
Одна тільки «Попелюшка» чого варта! Спробуйте подивитися підряд два мультфільми: радянську «Попелюшку» та американську. Ви відразу помітите різницю в жестах і міміці героїнь. Наша Попелюшка, передусім, покірлива та лагідна.
На цьому фундаменті будуються її інші доброчесності, перша з яких – любов. Попелюшка в американському варіанті сильно відрізняється від своєї радянської «сестри»: вона далеко не так покірлива. Дуже добре це видно в сцені примірки туфельки.
Порівняєте – і побачите різницю. А потім покажіть цю різницю дітям, і мультфільм придбає духовне забарвлення.
Якщо з цієї ж точки зору ми поглянемо на «Пригоди Електроника», то зрозуміємо, що це – фільм хороший та корисний, тому що навчає християнським доброчесностям. (Порівняєте, скажімо, хвастощі Сироєжкіна та скромність Електроника). У цьому фільмі, як і в багатьох інших радянських (але не в усіх!), цінності радянські і цінності християнські співпадають.
Отже, християнство є ключ до мистецтва. Згадаєте загадкову фінальну сцену з «Снігової королеви». Герда приходить до замку Снігової королеви – і раптом усе чаклунство розсипається. І художній фільм, і мультфільм тут одностайні. Чому? Нам так і незрозуміло. Невже завзятість напівзамерзлої Герди руйнують усі підступи Снігової королеви?
Звичайно, ні. Адже в оригіналі казки Андерсена Герда читає молитву «Отче наш» – і тільки після цього чари зникають. У цьому баченні відкривається зовсім інший сенс казки: в радянському варіанті – завзятість, а у Андерсена Бог і любов – це переможці злих сил.
Так можна досліджувати будь-який фільм, будь-яку книгу. Потрібно навчатися вдумуватися в те, що у нас перед очима. «Якщо витягнеш дорогоцінне з нікчемного, то будеш як Мої вуста» (Іер. 15, 19). Ці слова святого пророка Ієремії є для нас прямим керівництвом до дії.
Що означає дивитися телебачення по-християнськи? Перегляд фільму по-християнськи – це християнське прочитання фільму, християнське бачення авторської ідеї. Фільм – це ребус, який глядачеві-християнинові належить розгадати. Десь там, за лінією сюжету та грою акторів, ховається ствердження автора: «Бог є»! чи «Бога немає».
Глядач-християнин не може задовольнитися тільки динамічним сюжетом, завзятим гумором та вражаючою роботою оператора. Він повинен зуміти чітко відповісти самому собі на запитання: чому мені цей фільм (передача, мультфільм) сподобався або не сподобався.
Відповіді: «це смішно», «це цікаво», «це життєво», «там хороші актори» – не для глядача-християнина. Фільм може бути веселим або сумним, історичним або фантастичним – це неважливо, але якщо він не приносить користі душі (навіть якщо це володар премії «Оскар») – потрібно до нього ставитися як до отрути для душі.
«Возлюбленні! не кожному духу вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони» (1 Ін. 4,1), і Господь мудрості буде з вами.
Священик Сергій Бегіян
