Далеко не кожен щасливий на своїй роботі. Одному його дії здаються безглуздими, незначними; іншого не помічає начальство, у третього біда з колективом, праця четвертого слабо оплачується. Іноді наше жадання змін справедливе, але…
Уміння подивитися з вдячністю на те, що маєш – теж дар. Про це – один з листів святителя Миколая Сербського до духовного чада.
Твої питання
Скаржишся на свою нудну роботу: вона набридла тобі. Усі інші професії здаються тобі кращими. Ти бентежишся та сумуєш, що не можеш знайти кращу роботу. Я довго роздумував, перш ніж взятися за перо і відповісти тобі.
Подумки я уживався в твоє становище і в твою роботу. Я уявляв себе на твоєму місці, в машинному відділенні, в гуркоті та шумі. Увесь в поту і кіптяві, я вдивлявся в дорогу. За моєю спиною ціла маленька держава – люди похилого віку, діти, батьки, дипломати, чиновники, селяни, робітники, службовці.
Усі вони, через обставини, в мимовільній «спорідненості», і усі залежать від мене, розмовляють між собою або сидять мовчки, про щось роздумуючи. Кожен подумки прагне до станції призначення, до тих, до кого їде. Але чи добереться він туди, залежить від мене, а я – тільки від Бога.
Вони і не припускають, скільки від мене залежить, вони і не замислюються про мене, не знають мене. І це радує мене. Коли потяг рушив в дорогу, ніхто не прийшов подивитися на мене і познайомитися зі мною. Ні у кого не виникло запитання: чи не безумний цей чоловік? Чи не сліпий або сп’янілий? Адже ми усі довірили йому свої життя!
Він головна людина в цьому «місті», що гуркотить, жителями якого ми на якийсь час стаємо. Нікому не прийшла в голову ця думка, і це мене нескінченно радує. Радує те, що стільки людей без роздумів довірили мені свої життя, мені, невидимому, незнайомому, прихованому серед машин, що гуркотять.
Подяка
І в радісному трепеті я прославляю Бога: «О Господи, великий та дивний! Слава Тобі, і дякую, що дав Ти мені життя і розум та таку важливу роботу! Дав Ти мені роботу, подібну до Твоєї, Боже. Бо і Ти, Господи мій, невідомий, прихований і невидимий, управляєш складом життя нашого Святим Своїм Духом. Ти машиніст всесвіту, і багато подорожніх і не замислюються про Тебе, не досліджують таємниці Твого буття, але з довірою входять до Твого составу і їдуть, їдуть… І це, мабуть, радує Тебе, нескінченно радує. Ти знаєш місце, де даси відпочинок Своїм втомленим подорожнім, де нагодуєш їх, де кому належить зійти. Вони неясно уявляють собі кінцеву станцію Твого дивного потягу, але з довірою розсаджуються, з довірою їдуть, з довірою виходять – з довірою до Тебе, невідомому, прихованому, невидимому. Тисячі і тисячі разів вихваляю Тебе, і славлю, і кланяюся Тобі, всевидющий та всемогутній Творець мій і Водій мій. На Тебе одного сподіваюся в усіх випробуваннях моїх».
Друже мій молодий, яку ж кращу роботу хочеш? Невже може бути робота краща за твою? Апостол Петро ловив рибу, Павел робив намети. Замислися, наскільки твоя робота важливіша та вища, ніж їх заняття. І вклонися Промислу, що ввірив тобі саме таку роботу.
Від Бога тобі здоров’я та благословення.
Святитель Миколай Сербський
