Світлій пам’яті Георгія Никончука присвячується…
За високою офіційною хронікою та глибокими моральними повчаннями в церковних ЗМІ не часто можна зустріти розповіді про простих людей, які складають Церкву. На цій сторінці ми спробуємо виправити ситуацію та розмістимо витримки зі спогадів десятьох волинян про Георгія Никончука – людину, котра через організацію паломницьких поїздок привела багатьох до віри і переосмислення життя.
Ще у девяностих минулого століття Георгій отримав благословення єпископа Симеона (Шостацького) на організацію автобусних паломництв до шановних у Церкві святинь. До нового послуху Юрій поставився дуже відповідально. Для нього відкрилися нові можливості послужити Богові на місіонерському поприщі, через воцерковлення та укріплення у вірі тих, кого Господь посилав йому під час паломницьких поїздок. Власне самими поїздками знайомство не закінчувалося. Юрій вмів бути справжнім і незрадливим другом та справжнім братом у Христі.
Однак духовний ентузіазм і горіння Георгія нерідко поверталися йому багатьма скорботами. Ворог людського спасіння всіма засобами перешкоджав благим намірам та добрим починанням. Багато років підряд Юрій перебував у постійній внутрішній боротьбі. Диявол нападав на нього не тільки через тілесні хвороби та духовні немочі, але й через несприйняття і вороже ставлення з боку окремих людей.
Врешті решт, серце підвело – Георгій завершив свій земний шлях, але не завершив свою справу – вона продовжує жити у добрих починаннях його чисельних друзів. Їхні спогади про Юрія Никончука ми сьогодні публікуємо.
+++
Настоятель храму Почаївської ікони Божої Матері у Ковелі прот. Володимир Ровінський благословив мене зібрати відгуки про Георгія Никончука – нашого прихожанина і організатора чисельних паломницьких поїздок, який залишив земне життя 13 грудня 2012 року. І люди відгукнулись! Перечитуючи неодноразово ці листи, на очах постійно з’являються сльози: скільки добрих слів, скільки гарних спогадів, скільки жалю про людину, яка була, практично, одинокою в цьому бурхливому земному житті…
Люди по-різному відгукувались про Георгія, не розуміючи, який важкий хрест він взяв на себе. Чимало було й таких, котрі вважали, що паломництва – це його вдалий приватний бізнес. А той «бізнесмен» жив на найманій квартирі і тільки після його смерті відкрилося, що окрім ікон та книжок (у нього була велика і гарно підібрана бібліотека), нічого не мав.
Через паломницькі поїздки Юра сам ішов до спасіння і вів за собою людей. Іноді безкоштовно, за свій рахунок, брав у автобус паломників, котрі мали в цьому потребу. І у мене був такий випадок. Одного разу каже: «Це тобі бонус. Цього разу їдеш безкоштовно по Росії». Багато монахів і священиків теж подорожували з ним, а потім ставали найкращими друзями.
З Георгієм мені доводилося спілкуватися на різні теми. Він ніколи не відмовляв в моїх проханнях. А ще – ніколи не забував привітати всіх своїх друзів, знайомих з Днем Ангела і з Днем народження. А як любив дарувати подарунки! З кожної поїздки завжди привозив хрестики, іконки, сувенірчики та при першій нагоді спішив порадувати подаруночком кожного з нас – своїх чисельних знайомих. Чимало ікон з чудовими літографіями виготовив власноруч. На запитання друзів: «Навіщо це тобі?» – відповідав: «Нехай буде!» Тепер розумію, адже завжди була потреба когось поздоровити.
Після його смерті, так склалися обставини, я познайомилася з його найближчими друзями. Слухаючи їхні розповіді, я ще раз переконалася, що Георгій і для них був справжній друг, духовний брат і добрий наставник… Він частенько збирав у себе вдома знайомих. Через спілкування за спільною трапезою намагався достукатися до їхнього серця, допомагав зрозуміти життєво важливі істини, навернути на вірний шлях спасіння. Георгій був для них «своїм», бо сам пройшов нелегкий життєвий шлях. Георгій постійно цікавився і спостерігав за життям своїх друзів, допомагав їм порадою і молитвою, а ще заставляв всіх працювати над своїм духовним життям. Молоді люди гуртувалися біля нього, знаючи, що можна звернутися в будь-який час, розповісти про свої проблеми, отримати пораду.
Все своє життя Юрій мріяв про свій власний куточок, а отримав його тільки на кладовищі… На все воля Божа! А нам залишається тільки за нього молитись і просити заступництва у Бога. Віримо, що Господь не залишить його і прийме в Царство небесне!
Тамара.
***
Як людина, він був добрий. Однак, ця риса не заважала йому бути часом суворим і вимогливим. Особисто мене він майже завжди критикував, а ще, називав «Зоя» і жартома розтлумачував при цьому: «Змія Особливо Ядовита». Проте, коли я просила його допомоги у вирішенні якоїсь проблеми, він ніколи не відмовляв. В його критиці була правда, розуміння цього приходило, на жаль, з часом. Він говорив, що в похвалі людина ніколи не буде мати духовного росту. Для нас, його друзів, Георгій помер тілом, але залишився в наших серцях, а це головне – жити так, щоб про тебе пам’ятали і за тебе молилися.
Людмила.
***
… Георгій усім своїм знайомим нагадував про необхідність відвідувати один храм, а інші – обов’язково на престольні свята. І спробуй не піди, то ще й «догану» отримаєш. Сам постійно на празники храм відвідував. За багато років нашого знайомства неодноразово доводилося передавати Георгієм поминальні записки у далекі монастирі, або просити його щось привезти – ніколи він не відмовив і ніколи не забув про прохання. Думаю, що з такими проханнями я не одна була. А ще, коли у мене траплялися особисті проблеми, коли хворіла – завжди втішить, порадить, підбадьорить, пожартує, хоч у самого купа проблем і, можливо, йому набагато гірше було, ніж нам.
Лариса.
***
Не стало Георгія, не стало друга… На перший погляд, ніби буркотун, ніби злий, а душа була… тепла, лагідна, надійна. Знайомство з Георгієм відбулося рік тому, під час паломницької поїздки в Санкт-Петербург. Це була моя перша паломницька поїздка: я боялась їхати, та ще й вдома дуже хворий чоловік, але Георгій якось впевнено підтримав, завірив, що все буде добре. Ми заїжджали в храми, монастирі – там Георгій підказував, як правильно поводитись, розповідав про шановані святині (до великого мого сорому я багато чого не знала, хоча і років вже багато).
Лариса.
***
Звістка про смерть Георгія Никончука стала несподіванкою для багатьох. Плоди життя дозріли і Господь призвав його тоді, коли йому ще не виповнилось і п’ятдесяти років. Особисто я знаю Георгія, як прихожанина нашого храму та хорошого організатора паломницьких поїздок, географія яких сягала далеко за межі України. Коли їдеш у далеку поїздку на два тижні, то п’ятдесят чоловік стають однією сім’єю, тут об’єднуються різні за характером і віком люди, як брати і сестри. Юрі неодноразово доводилось підлаштовуватися під кожного з нас, вислуховувати, давати мудрі поради. Тих, хто падав духом, підбадьорював, а когось по-батьківськи сварив і напоумлював. Завдяки паломницьким поїздкам, котрі організовував Георгій, багато людей, особливо молодих, стали замислюватись над своїм життям. Частіше почали відвідувати храм, сповідатись та причащатись.
Віра.
***
Моє знайомство з Георгієм відбулося весною 2006 року. Дружба зав’язалася під час поїздки до Почаївської Лаври. Подорожуючи пізніше по святих місцях України, Білорусії та Росії, був щиро здивований його чисельними знайомствами з відомими священнослужителями нашої Церкви. З часом, Георгій для мене став духовним братом. Я відчув, що його молитву чує Господь, і неодноразово в цьому переконувався. Після його кончини, я ще глибше збагнув, що Георгій був справжній християнин – мужній, стійкий, непохитний, нелицемірний, переконаний в підтримці та заступництві Божої Матері. Георгію, дякую тобі!
Олександр.
***
Моє знайомство з Георгієм було першою твердою сходинкою до Православ’я. Якось він відмовився брати мене у паломництво до могили блаженної Ксенії Петербурзької, тому, що я ходила у храм іншої конфесії. А пізніше сам зателефонував і сказав: «Можеш їхати, може зміниш своє ставлення до Церкви». І дійсно, я в цій п’ятиденній поїздці познайомилась з людьми, поспілкувалась і мене осінило: я не була до цього членом Церкви Христової.
А ще він дуже допоміг в одній складній життєвій ситуації моїй подрузі. Юрій так хотів наставити її на шлях істини, що безкоштовно брав у паломницькі поїздки, так як вона не мала бажання і можливості витрачати на це кошти.
Наталія.
***
В мене не було діток 5 років. Що ми тільки не робили, до яких лікарів не зверталися… І тут сестра Влада розповіла про Георгія, про його паломницькі поїздки. На поїздку я погодилась відразу. По дорозі заїхали в Хмельово. Георгій каже: «Підійдеш до батюшки і розкажеш свою проблему». Я так і зробила. Підійшла до батюшки Серафима, взяла благословення і розповіла про свою проблему. А він каже: «Будуть в тебе дітки, все буде добре, подай за здоров’я на півроку». Невдовзі після приїзду з паломництва сталося диво.
Тетяна, місто Луцьк.
***
…Ми з групою паломників їхали в Москву до пояса Пресвятої Богородиці. Під час поїздки, нас завжди підтримував Георгій, навіть тоді, коли автобус з паломниками потрапив в аварію. Він постраждав найбільше. Але було помітно, що так мужньо триматись з тими травмами, яких він зазнав, йому допомагав Бог та Цариця Небесна. Дуже нелегкий обрав Георгій шлях для того, щоб кожен бажаючий, хоча б на декілька днів, міг відірватись від суєти світу цього та побував в святинях України, Росії, Білорусії, проникнувся Благодаттю Божою та отримав підтримку в нелегкому теперішньому світі. Говорити можна багато доброго про цю людину, а насправді, нам всім буде не вистачати Георгія. Але ми не будемо сумувати, краще помолімось за його душу – ми в силі це зробити. І я вірю, що Бог до себе забирає найкращих…
Священик Павел Журавель, місто Володимир-Волинський.
***
Не перелічити скількох людей він привів до віри, до Бога. Пригадується, як років шість тому ми їздили з Георгієм в паломницьку поїздку на острів Валаам та Соловки. Було дуже багато молодих людей, які їздили в паломництво вперше. Хочеться сказати що паломництво – це не екскурсія, а тяжка праця. Так от, ця молодь в кінці поїздки добряче потомилася і дехто нарікав, що більше нізащо не поїде в паломництво. Але через деякий час зустрічаємо хлопців в Луцьку, в храмі всіх святих землі Волинської, в Покровському храмі, пізніше в Почаєві. Через рік – вони знову їдуть в паломництво з Георгієм. Так молоді люди ставали християнами, знаходили справжню віру, дякуючи нашому Георгію.
Особисто наша сім’я дуже дорожила дружбою з Георгієм. Він був для нас порадником, братом по духу. До цих пір не віриться в те, що він від нас пішов. В нього було багато планів, сподівань, надій. Але Господу було угодно інше. І ми щиро віримо, що за його християнське життя, місіонерство, навернуті до віри душі людські, Господь удостоїть його Царства Небесного.
Сім’я Наумчуків та Нестерчуків, місто Рожище.
