Як свідчить офіційна ізраїльська статистика, росіяни та українці займають друге місце по кількості візитів до Ізраїлю, лише трохи поступаючись у цьому показнику американцям. Причому, якщо американці часто просто приїжджають відвідати родичів або живуть «на дві країни», то третина наших співгромадян впевнено їдуть до Ізраїлю з метою відвідин Святих місць.
З православними паломниками працює велика кількість туристичних агентств, для яких такий потік став серйозним джерелом доходу.
Проте, туризм як і будь-який бізнес прагне до уніфікації, конвеєра, масовості, перетворюючи паломницькі тури на низку стандартних відвідин Храму Гробу Господнього, численних Святих місць Єрусалиму, зрідка зачіпаючи околиці – Назарет, Галілейське море та місце Хрещення на річці Іордан.
Про Святині Святої Землі
Численні Святині Святої Землі залишаються без уваги, у тому числі і з політичних причин: вони розташовуються на території Палестини, чиє існування офіційний Тель-Авів не визнає. Навіть громадянам Ізраїлю, до яких належать гіди, водії автобусів, відвідини території, що знаходиться під арабським контролем урядом забороняється. Тому, якщо повз Віфлеєму пройти не вдається ніяк, то багато монастирів, та й пам’ятні місця залишаються майже без уваги ізраїльських туроператорів.
До таких можна віднести місто Каранталь недалеко від Ієрихону (місце, де Іісус Христос постив у пустелі), могили Праотців та Мамврійський дуб в Хевроні, колодязь Іакова в Наблуе і багато інших. Тому для того, щоб проникнутися духом Святої Землі по-справжньому, краще переміщатися самостійно, або, домовившись заздалегідь, скористатися послугами насельників численних православних монастирів як провідників.
Найбільший монастир Іудейської пустелі
Історична Палестина дуже невелика за розміром і поцяткована розгалуженою мережею автомобільних доріг, тому, якщо дозволяють засоби і є можливість добре підготуватися до поїздки – краще узяти напрокат автомобіль, що можна зробити прямо в аеропорту.
Наша сьогоднішня розмова піде якраз про місце, дістатися до якого на туристичному автобусі неможливо – про Лавру святого Сави Освященого, найбільший монастир Іудейської пустелі, що виховав сотні подвижників, Отців Церкви, праведників та сповідників.
На жаль, прекрасна Лавра не користується великою увагою паломників не тільки через її деяку віддаленість від стандартних туристичних маршрутів. Адже наші паломники – це, в основному, жінки, а їм на територію монастиря вхід заборонений.
Чоловікам же дозволяється не тільки оглянути Лавру, але і, за бажанням, залишитися там на деякий час для участі в повному монастирському циклі богослужінь.
До речі, цей самий цикл, який відомий у нас як Єрусалимський устав, був розроблений преподобним Савою саме тут, і в бібліотеці монастиря ченці дбайливо зберігають ранній список Типікону – оригінал загинув під час нашестя на Палестину персидського царя Хосрова II Парвіза в 614 році.
Заснування Лаври
Лавра була заснована святим Савою, прибулим сюди з Каппадокії у пошуках самоти. Він відрив печеру і узявся за чернечий подвиг далеко від людських очей. Проте з всього Близького Сходу до нього сходилися послідовники, тому в 484 році була заснована Лавра – монастир, в якому ченці жили в пустелі, яка простягалася на багато кілометрів навколо і збиралися лише раз на тиждень для сумісного Богослужіння.
Для цього ще за життя засновника були побудовані церква святого Миколая Мірликійського (491 рік) і величний собор в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці (початок VI століття). Надалі з’явилися трапезна, сторожова башта і стіни, зведені при імператорові Юстиніані, мощехранилище, розташоване під підлогою центрального собору.
Навколо Лаври всі навколишні горби покриті невеликими печерами, в яких і жили насельники. Одна з них виділяється залізними гратами з буквами, А і С – в ній впродовж десятків років трудився святий Сава.
Нетлінні мощі засновника знаходяться в Благовіщенському храмі порівняно недавно. Спочатку його гробниця розташовувалася в невеликій купольній усипальні на центральній площі монастиря. Проте в 1256 році мощі святого Сави були вивезені до Венеції хрестоносцями та поміщені в церкву Сан Антоніо.
12 листопада 1965 року мощі були повернені в Лавру Сави Освященого як жест доброї волі папи Павла VI. До цього дня у Венеції знаходиться чернечий хрест преподобного Сави, зроблений, за переказами з Древа Животворящого Хреста Господнього.
У Лаврі святого Сави зроблено все для того, щоб повністю відмовитися від світу. Немає електрики, не працює сотовий зв’язок. Основні споруди монастиря оточені величною кам’яною стіною.
Статут здійснюється не за ізраїльським часом, а за візантійським, який визначається за сонцем. Окремі нечисленні паломники живуть там по декілька тижнів, наскільки дозволяє віза.
Богослужіння відбувається вночі. У звичайні дні воно починається приблизно в 1.30 ночі і продовжується до 6.30. У особливо урочисті та святкові дні нічна служба починається близько 23.00 (за ізраїльським часом). Воно чудово досконале. Навіть не знаючи грецької мови, усвідомлюєш, що доторкнувся до однієї з тих тонких струн, на якій ще поки висить над безоднею наш багатогрішний світ.
До речі, в Лаврі святого Сави, на відміну від більшості церков на Близькому Сході, глибока сповідь і приготування до таїнства Святого Причастя не є формальністю. Сповідає завжди сам ігумен Євдоким на грецькій мові під переклад російського насельника, як правило, у себе в кабінеті. Ігумен є досвідченим духівником, до якого приходять сповідати гріхи багато палестинських священиків з навколишніх міст та сіл.
Найбільша святиня монастиря
Одна з найбільших святинь монастиря – гробниця і печера Святого Іоанна Дамаскіна. Саме у ній він проживав з 706 року аж до своєї кончини в 780 році у віці 104 років і написав більшість своїх творів, завдяки яким став відомий по всьому православному світу. На іконах його часто зображають в головному платі, досить подібним на палестинський.
Вранці, після мізерної трапези, брами монастиря відкриваються для нечисленних відвідувачів, і до заходу туди можна потрапити. Якщо раптом сторож кудись відійшов – можна подзвонити в дзвоник і почекати: братія, швидше за все, на трапезі.
Монастир досить популярний не тільки серед місцевих палестинських християн, але і мусульман, оскільки до самого недавнього часу годував жителів довколишніх сіл.
Хлопчиська з сусіднього села Убедійе граються навколо Лаври, та і статечні батьки сімейств теж люблять посидіти у башти Юстиніана, милуючись красою пустельних пейзажів і слухаючи шум води маленької річки, що протікає в Кедронській ущелині під стінами обителі.
Олександр Сотніченко