- Коли я чую про авторитет Церкви, який, за запевненням одних (частіше публіцистів) падає, за запевненням інших (частіше соціологів) залишається незмінно високим, я намагаюся зрозуміти, про що, власне, йде мова. За опитуваннями, кількість людей, що довіряють Церкві, стабільно велика – і в той же час кількість людей, які відвідують богослужіння, хоча і дещо росте та залишається набагато нижчою.
З іншого боку, коли нам загрожують падінням авторитету Церкви, або вже заявляють про таке падіння – що мається на увазі? Що деякі люди вважали Церкву авторитетною, а потім перестали так вважати? Не ходили в Церкву, а потім, розгнівавшись на щось, вирішили і зовсім не ходити?
Про авторитет
Що таке взагалі «авторитет»? Людина, або група осіб, до слів яких ми прислухаємося? Але це припускає наше рішення прислухатися або ні, рішення, яке чимось продиктоване, якимись нашими спрямуваннями та інтересами.
Авторитет буває в чомусь. Видатний авторитет в галузі ядерної фізики може нічого не розуміти в гастроентерології.
Чи є у мене авторитети у сфері, наприклад, аккадської мови? Ні. Мій інтерес до історії Близького Сходу – досить поверхневий і любительський, я задовольняюся популярними переказами, і заглиблюватися в питання про те, як фахівці трактують той чи інший напис досаргоновського періоду, мені немає чого.
Напевно, в цій галузі є авторитетні фахівці, але я не можу назвати їх імена. Мене мало цікавить аккадська мова, по правді кажучи. Авторитет може бути авторитетом для нас, якщо нас цей предмет цікавить і ми ним займаємося.
Авторитетом в якій сфері є Церква? У області вічного спасіння. Церква створена для вічного спасіння людей.
Питання про те, чи авторитетна вона у цьому, виникає для нас в тому – і тільки у тому разі – якщо ми замислюємося про наш вічний порятунок серйозно.
Чи є Бог? Чи прийду я на Його суд? Як мені виправдатися перед Ним і встановити з Ним правильні стосунки? Як мені знайти вічне життя?
Авторитети у питаннях вічного спасіння починають мене цікавити не раніше, ніж я усвідомлюю неминучість смерті та суду, і розмова про «авторитет Церкви» стає осмисленою тільки в цьому контексті.
Відмітивши це, перейдемо до іншого питання – на чому він заснований і звідки він береться?
Час від часу люди оголошують, що Церква «втрачає авторитет» через те, що відмовляється підтримати їх справу або прийняти їх ідеологію. Але авторитет в якій сфері? Як вічне спасіння може залежати від чергової справи?
Ви пам’ятаєте, в чому полягав конфлікт між фарисеями та іродианами? А люди вважали це найважливішим в їх житті, страждали, билися і помирали… І кого з них підтримав Христос? Нікого.
Авторитет Церкви – це авторитет Іісуса Христа
А авторитет Церкви – це авторитет Іісуса Христа, і у неї немає іншого авторитету. Якщо Іісус – не той, за кого Він Себе видає в Євангелії, якщо усе це просто грандіозна помилка, якщо усі ці покоління вірян жили в полоні ілюзії і не знайшли за гробом нічого, окрім небуття, то будь-який можливий авторитет Церкви – це авторитет провідників в неіснуючу країну.
Провідники можуть бути дуже милі, привітні та ввічливі – але говорити про їх авторитет досить дивно.
Якщо Євангеліє говорить істину, то авторитет Церкви забезпечений її Засновником – і більше ніким. «Я побудую Церкву Мою, і сили адові не переможуть її» (Матф.16:18).
Христос створив Церкву на обраних Ним Апостолах, Христос заповідав здійснювати Таїнства, Христос пообіцяв бути з Апостолами і їх наступниками в усі дні до кінця віку.
Люди Церкви, у тому числі клірики, можуть грішити – і цим чинити проти вчення Церкви; але цим вони ніяк не знищують ні вчення Церкви, ні її авторитету. Я ніяк не знищую авторитету медицини, якщо веду нездоровий спосіб життя.
У важких випадках вони можуть зовсім відпадати від Церкви в єресь; але це теж жодним чином не знищує авторитету Церкви. Кинутися за борт – не означає втопити корабель.
Обіцянка про те, що сили адові не переможуть Церкву, не означає, що люди не зможуть грішити, якщо захочуть. Воно означає, що люди, котрі шукають Істини та спасіння, завжди знайдуть його – і знайдуть його в Церкві.
І тут ми неминуче опиняємося перед питанням, чого ми шукаємо. Я постійно натикаюся на розповіді про реальні або передбачувані гріхи людей Церкви з торжествуючими коментарями «і ці люди забороняють нам колупатися в носі!».
Що ж, якщо Ви шукаєте можливості колупатися в носі і якось полегшити занепокоєння, пов’язане з цим процесом, то, напевно, пошукавши, знайдете товаришів по нещастю. Але тут потрібно відмітити дві речі.
По-перше, в носі колупатися забороняє не Церква – вона не встановлює заповіді Божі; вона їх тільки сповіщає. Якщо Ви прочитали в інтернеті про те, що якийсь лікар напився, лаявся і зламав дерево, це ніяк не спростовує вчення медицини про шкоду алкоголю.
Ченці, що грішать, поза сумнівом, прийдуть на суд. Один з постійних сюжетів середньовічних фресок про страшний суд – це негідні ченці, яких тягнуть в пекло. Але це ніяк не відміняє того, що і ми з Вами прийдемо на суд – і нам варто подумати, як знайти Боже прощення до цього.
По-друге, якщо Ваша мета – прогуляти усі лекції з лінгвістики і подавити внутрішнє занепокоєння, яке у Вас це може викликати, у Вас просто не може бути авторитетів у сфері аккадської мови. У Вас не може бути авторитетів у галузі, яка Вас не цікавить.
Церква не може бути авторитетом для тих, хто не шукає вічного спасіння; а для тих, хто шукає, її авторитет, в образі Іісуса Христа і тільки.
Сергій Худієв
