В Святому Письмі, в Євангелії від Матфея сказано: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом будете судити, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам».
Святе Письмо навчає нас не судити інших і нагадує нам, що нас також буде судити сам Господь Бог на Страшному Суді.
Християнин не судить інших людей, а з покорою визнає, що тільки Господь Бог має право це робити. Тільки Він все бачить і знає, і тільки Він може творити справедливий висновок: хто був правий, а хто переступив Закон Справедливості.
Ми по своїй природі та обмеженості просто не можемо все знати та розуміти всі вчинки іншої людини. Ось, тому не вміємо і не можемо правильно зробити висновок, тобто дати оцінку людині: є вона добра чи погана.
Невже це означає, що не можна говорити про вчинки інших людей? Невже це означає, що потрібно закривати очі на зло, не говорити про нього і таким чином сприяти розповсюдженню зла? Як можна вирішити це протиріччя?
Досить гарно, глибоко та розумно пояснюється це питання святим Іанном Золотоустим. Ці напрацювання вартує взяти під увагу. Можемо розрізнити два слова: судження і осуд.
Судження і осуд
Слово судити – означає роздумувати, аналізувати якийсь вчинок. Слово осуд – це зробити людині вирок, може тільки усний, але все ж таки вирок. Іоанн Золотоустий повчає, що судити ми можемо та зобов’язані, але осуджувати нам недозволено, бо це належиться лише Самому Господу Богу.
Якщо би ми не могли аналізувати, думати про вчинки людей, то ми б поступово перестали розрізняти добро та зло, втративши можливість жити по-християнськи.
Ось, тому забороняється не судження (вияв свої думок про вчинки) ближнього, а осудження його, в розумінні пересуду, засуду, приречення.
Осуд людини відбувається, в більшості випадків через будь-які самолюбиві та нечисті пристрасті, того хто осуджує. Часто гордість наша спонукає до поганої думки про ближнього.
З докором дивимось на людину та залишаємо у своєму серці присуд, який залишається надовго і викликає у нас негативні почуття стосовно тої людини. Коли у нашому серці немає спокою, то які ж думки будуть у нас про ту людину?
Ми думаємо від впливом наших пережитих емоцій з минулого. А людина живе та розвивається, тобто змінюється. Те, що можливо стосувалось її у минулому, вже може бути неактуальним сьогодні.
Роздумувати про вчинки – це не осуд
І все, ж якщо би заборонялося взагалі всяке судження ближнього і його вчинків, невже Господь міг би сказати таке: «Не давайте святого псам: і не кидайте перл ваших перед свинями». І не могли б християни, виконуючи свій обов’язок, наводити на розум грішників, що передбачається Самим Господом.
Тому зрозуміймо добре, що забороняється погане почуття, нерозумна та погана порада, а не сама по собі оцінка вчинку ближнього.
Якщо би ми не помічали зла, тоді б ми перестали розрізняти добро та зло взагалі. Ось, як каже про це святитель Іоанн Золотоустий: «Невже я повинен мовчати, якщо хтось чинить зло, невже не повинен виправити грішника? Виправ, але не як ворог, не як недруг, тим самим наказуючи його, але як лікар, вилікуй його тими ліками, яких він потребує. Не треба принижувати, звинувачувати, але потрібно порадити (та не з гордістю) і з любов’ю виправляти».
Коли пригадуємо звісний заклик Христа «про колоду у власному оці», то тут Він забороняє нам з недобрим почуттям принижувати людей за їхні недоліки, не помітивши наших, можливо, ще більших недоліків.
В цих словах Господь мав на увазі гордих фарисеїв, які з немилосердним осудом ставилися до інших людей, в той час, коли себе вони вважали праведниками.
На цю саму тему святий праведний Іоанн Кронштадський у своєму щоденнику «Моє життя в Христі» написав так: «Треба презирати самі гріхи. А не ближнього, що роблять їх по наказу диявола. По немочі, звичці; ближнього потрібно жаліти, з любов’ю нарозумлювати його, як хворого, як заручника свого гріха. А злоба, презирство наше до ближнього, який грішить тільки збільшить його хворобу, збільшить його духовний неспокій. Та й нас зробить ніби хворими, заручниками власних пристрастей і диявола – їх винуватця».
Отож, осуд є великим гріхом. Засудження – це знак гордості, гніву, злоби, зависті, поганої звички, відсутність любові до людини. Для декого засудження може бути поганою звичкою і навіть пристрастю.
Але, що робити, коли довкола нас живуть люди і ведуть спосіб життя для нас неприємливий? Як поводитись, коли від нас вимагають думки на ту чи іншу поведінку людини? Нас заохочують до іспиту совісті, до аналізу наших учинків, але … Чи це тільки стосовно нас чи ще можемо це скерувати на інших?
Кілька кроків
Щоб застосувати це правило судження вчинків, потрібно, щоб ми здійснили кілька кроків:
Щоб не грішити руйнівним осудом, а справді вдатися до збудовуючого аналізу, нам спочатку потрібно самих себе очистити від злого!
Виховати себе так, щоб була би відсутня можливість засуджувати іншу людину. Треба себе очистити від злого наміру приректи людину до присуду: він – злий, вона – погана.
Візьмімо до уваги, що коли ми впадаємо в емоції, то наші висновки стають все більше під загрозою бути правдивими. Тому дуже важливо, щоб емоції не перевищували розум.
Задля цього не можна робити поспішних висновків, а особливо односторонніх. Тільки розважна людина може зробити добрий аналіз і згодом висловити свою розважну думку.
Наступне: потрібно очистити себе від гордості, що може проявитися у думці: як він міг таке зробити? Що вона собі дозволяє? Це запитання ніби хоче отримати відповідь, але насправді є доріканням, закидом, засудженням.
Така людина, висловлюючи своє незадоволення, розчарування, разом з тим вже вказує на висновок про те, що та людина приречена робити саме тільки те, і ніщо інше.
Щоб себе очистити від цієї пристрасті поганої думи потрібно вивчити та пізнати свої гріхи. Звертаючи більшу уваги на свої гріхи, а не на чужі, ми почнемо усвідомлювати, як багато ми потребуємо Божого Милосердя.
І будемо весь час просити Бога милості для нас самих. Таким чином, у нас просто не буде жодного інтересу до гріхів ближніх.
Після цього потрібно розвивати в собі добре ставлення до свого ближнього. Якщо у нього дійсно є погані пристрасті, то потрібно йому співчувати і за нього молитися Господу Богу. Старатися настановляти його з любов’ю.
Потрібно пам’ятати про смерть і про Страшний Суд, на якому Господь Бог буде всіх нас судити і на якому вчинки всіх людей виявляться. Тоді взнаємо всі причини і обставини. Тоді кожен отримає відповіді на свої запитання.
Духовні отці радять: у часі спокус щодо осуду потрібно зайнятися корисними справами, бо дуже часто безробіття породжує осудження.
Для того, щоб не грішити осудом потрібно слідкувати за тим, що ми говоримо і взагалі стримувати свій язик. Менше сказаних слів, менше потрібно відповідати за них.
Золоте правило добра:
Коли ти говориш із ближнім твоїм і маєш сумнів: чи ти допускаєшся осуду і пустомовства, чи ні? – то пам’ятай три правила добра і користі в розмові:
1. Чи ця розмова приносить тобі особисто користь і чи спонукає до добра?
2. Чи ця розмова приносить користь твоєму ближньому-співрозмовнику?
3. Чи ця розмова приносить користь тій особі, про яку ви говорите?
Якщо є всі три добра, то ця бесіда є на збудування, а не на руйнування.
Отже, є добрим ділом, а не гріхом! І хай Милостивий Господь кріпить тебе у цьому благочестивому ділі!
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №5
