Православні приходи в Камбоджі з’явилися завдяки дивовижному зціленню. Після того, як поряд нього розбився літак, власник камбоджійської авіакомпанії захворів раком крові і опинився на межі смерті. Але по молитвах місцевих християн дивовижним чином видужав і в подяку створив в Камбоджі православний прихід.
Першу общину утворили невіруючі
Два новоутворені приходи в Королівстві Камбоджа — в столиці Пномпені і в місті Сиануквиль — були прийняті в юрисдикцію Руської Православної Церкви рішенням Священного Синоду зовсім недавно.
Пастирське окормлення приходів отримав представник нашої Церкви в Таїланді архімандрит Олег (Черепанін).
Перша ініціативна група, яка зібралася в Камбоджі і запросила до себе отця Олега, виявилася не дуже православною.
«Вони діяли, виходячи зі свого щирого бажання, — розповідає отець архімандрит. — Але іноді бувають ревнощі не по розуму. Погодьтеся смішно, коли в ініціативній групі присутня людина, яка публічно заявляє, що не вірує в Іісуса Христа».
Отець Олег пояснив ініціативній групі, що Церква не є національним клубом за інтересами, а головною умовою для прийняття в Церкву є віра в Христа, після чого частина учасників вийшли з складу засновників.
Після реорганізації були проведені збори, на яких общини вибрали старост і підписали офіційні звернення з проханням прийняти їх в лоно Православної Церкви. «Зараз в общині люди якщо і не мають вищої богословської освіти, то, принаймні, люди щирі, віруючі, і охочі вивчати цю тему», — продовжує архімандрит Олег.
Хрещені, але не освічені і без храмів
Своїх храмів у двох невеликих (близько 25-30 чоловік) общин поки немає. Пномпеньський прихід на честь святого Георгія Побідоносця молиться в православному храмі при болгарському посольстві. В основному це російськомовні люди, що приїхали в королівство займатися бізнесом.
Окрім ділових людей, які недавно приїхали, за спостереженнями священика, існує також великий прошарок «дауншифтерів», людей, що «шукають себе». Вони, як правило, здають квартиру в Росії і на отримані гроші живуть в Камбоджі. В цілому матеріальне становище прихожан адекватне загальному положенню справ в королівстві, тобто досить скромне.
Є серед прихожан і перші камбоджійці. Зараз в Санкт-Петербурзькій духовній семінарії навчається камбоджієць Давид. Є ще один кандидат на хрещення, який висловив бажання пройти катехізацію. «Отже якесь насіння на місцевий грунт, в серця корінних камбоджійців, посіяне, — говорить архімандрит Олег (Черепанін).— Сподіватимемося, що це принесе добрий плід. Якщо Господь благословить, то так і буде. Ми в таких же умовах розпочинали в Таїланді, були ті ж проблеми, і немає нічого нового під сонцем. Просто потрібно працювати, молитися, і тоді Господь виростить добрі плоди».
Не дивлячись на те, що країна дуже небагата, отець Олег не поспішає прохати допомоги. «Мені потрібно розібратися, — ділиться своїми думками священнослужитель — місіонер. — Поки я не можу розставити пріоритети і сказати, що важливе, а що ні. Спочатку потрібно подумати, помолитися, скласти план, програму розвитку і потім розпочати її реалізовувати. Тоді вже ми проситимемо наших братів і сестер в Таїланді і скрізь в світі звернути увагу на потреби православної общини в Камбоджі, яка через обставини знаходиться в складному економічному стані і на самому початку духовного шляху».
Розпочати отець Олег припускає з організації щомісячних богослужінь і забезпечення умов для постійної роботи катехизатора. «Я б так сформулював ситуацію в Камбоджі — люди хрещені, але не освічені, їх потрібно навчати», — додає архімандрит.
Дивовижне зцілення льотчика
Коли Сергія Степанова привезли з Пномпеня до Бангкока, його синові і друзям довелося вносити батька до храму на руках — настільки худорлявим і виснаженим він був. У минулому власник успішної авіакомпанії був зломлений духовно — катастрофою літака, що належить його авіакомпанії, загибеллю людей, і фізично — лікарі виявили у нього рак крові.
«Я, багато бачив хворих людей, і думав, що смерть вже стоїть десь поряд», — згадує отець Олег. Сергій посповідався, причастився, його відвезли в лікарню, а православна община Бангкока почала молитися за його здоров’я перед образом святителя Миколая Чудотворця.
Під час чергового курсу хіміотерапії, яких в цілому довелося перенести сім, Сергій Степанов запросив священика, щоб прийняти таїнство соборування та пожертвувати кошти на Церкву. «Одного дня, коли я вже думав — чи не прийшов час переписати з поминання за здоров’я в поминання за упокой, він сам з’явився в храм, — розповідає отець Олег. — У мене був справжній шок, тому що Сергій повністю видужав, і по ньому не можна було сказати, що він тільки що переніс важке захворювання».
Авіакатастрофа сталася в 2007 році, одужання в 2008 році. Після цієї події Сергій почав більше замислюватися про віру і зараз значну частину свого особистого часу присвячує церковним справам. Як найбільш ініціативного його вибрали для того, щоб звернутися до церковного началля з проханням прийняти общину в Православну Церкву.
За вибором ради і за наполяганням архімандрита Олега (Черепаніна) він став приходським старостою. «Він, якщо хочете, наші руки в Камбоджі», — говорить отець Олег. Сергій має статус помічника представника Православної Церкви і від імені представника веде переговори і вирішує різні питання в Королівстві Камбоджа.
«Цю таємницю цареву потрібно гідно берегти, а дива і милість Божу потрібно проповідувати, щоб наставлявся не тільки сам Сергій, але і всі ми», — вважає архімандрит Олег. Ось, як описує своє зцілення сам Сергій Степанов.
Власник літака, що розбився, про диво і про себе
«Так, напевно, це все-таки була дивовижна подія. Мені на сьогоднішній день 61 рік, я прийняв хрещення ще при радянській владі, в 1982 чи 1983 році. І мене якось тягнуло до Бога, до Церкви. Не регулярно, але раз або два на місяць я завжди ходив на службу. І якось все більше і більше починав вірити в Бога.
Дивився, як йдуть служби, як це впливає на те або на інше. А потім і сама душа тягнулася до цього, мені було цікаво. Після розпаду Союзу, коли багато доль змінилися — хто ламався, волею випадку, хто навпаки повстав, я опинився в південно-східній Азії. Я за професією льотчик, за радянських часів літав.
Коли перебудова розпочалася, ми з цими літаками приватизовувалися. В Росії неможливо було працювати, і ми відлетіли до Таїланду працювати за контрактом. Попрацювали спочатку на англійців, набили шишок, і зрозуміли, що краще працювати самим. Відкрили компанію і стали на АН-12 перевозити вантажі.
З 2002 по 2010 рік ми займалися перевезеннями. У 2007 році у нас падає АН-24 з 16 пасажирами на борту, ніхто не вижив. Вдаватися до подробиць не буду — ми до цих пір судимося з диспетчерами. Скажу тільки, що на мою думку винен недосконалий закон Камбоджі, який не дозволяє отримати точні безпечні висоти польоту. За штурвалом літака були кхмери (народ Комбоджі) і з ними російський інструктор».
Я не боявся смерті, але просив відкрити — для чого це мені послане
«Для мене як для льотчика і як для власника це був сильний удар, за мою льотну практику таке відбувалося вперше. І на черговому медогляді я отримую діагноз — лейкемія.
Я, зломлений духовно і фізично, захворюю раком, лягаю до Бангкока на хіміотерапію, відчуваю себе дуже погано. Я це сприйняв так, що це все відбулося не випадково, а з якоюсь ціллю. Я дякував Господу і просив, щоб Він розкрив мені очі — для чого і чому це відбулося.
Напевно, так Він мене малою кров’ю попередив. Я подзвонив з лікарні отцю Олегу, запросив, кажу, прийдіть до мене, я хочу зробити пожертвування на Церкву і пособоруватися. Священик прийшов з помічником, звершив таїнство. Була довга душевна бесіда. Я попрохав молитися за мене, вони молилися протягом року.
Я переніс 7 хіміотерапій, нікому цього не побажаю. До смерті я не готувався. Я за вдачею така людина — що буде, то буде. Смерть значить смерть. І мало турбувався на цю тему. Я навіть під час хіміотерапії з лікарні на Великдень на Пасхальну всенічну приходив.
Лікував мене професор Сурапон, королівський лікар, фахівець з раку крові. І він був дуже здивований, що у мене від курсу хіміотерапії такий великий прогрес. Прямо на очах хвороба зникала. При такому лікуванні зазвичай потрібна пересадка спинного мозку, я обійшовся без неї — якимсь дивним чином все розчинилося. Професор був дуже здивований.
Я потім ще рік спостерігався і зрідка здаю кров — ніяких слідів, все відмінно. Отець Олег багато молився, сам я молився постійно. Постійно у мене в руках була Псалтир. Після хвороби пройшло чотири роки. Але відчуття подяки не загаснуло. Я завжди згадую про диво, я завжди вдячний Богові, і завжди молюся і в кожній молитві дякую.
Для мене великі свята, коли приїжджає до нас священик, у мене, як кажуть, наче крила виростають. Я розумію, що тільки його молитви врятували мене від смерті. Я до цих пір продовжую молитися, ранішнє та вечірнє правило прагну повністю виконувати, в неділю прагну церкву відвідувати.
Так сталося, що в цьому середовищі я виділився як більш активніший, і на мене було покладено зобов’язання стати старостою. Православних тут багато, і всім хотілося створити якусь общину, щоб разом молитися, разом свята зустрічати, допомагати один одному і місцевим сиротам. Поки що ми знаходимося на початку шляху. Нам не вистачає наставника, який би повів нас цим шляхом. І ми прагнемо, щоб у нас був постійний священик.
Дива, якщо так вдуматися, поряд завжди, питання тільки як на них дивитися — як на дива чи ні. Дивовижних історій в житті багато, особливо у нас, у тих, хто працює за кордоном і відірваний від дому, та постійно зазнає труднощів. Але Бог не залишає. Думаєш ну все, вже кінець. Але ні, знову все йде вгору».
Кирил Миловидов
Журнал – НЕСКУЧНЫЙ САД
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №2
Офіційний сайт “Православие в Камбодже“