Представник Православної Церкви в Королівстві Таїланд архімандрит Олег (Черепанін) розповідає, як приходять до святого хрещення тайці, лаосці і камбоджійці.
– Отче Олеже, чи багато сьогодні серед православних Таїланду місцевих жителів?
– Я думаю, коректніше поставити запитання по-іншому: чи є сьогодні серед православних Таїланду місцеві жителі? І тоді я відповім: є. У країні, де ще 13 років тому нас запитували: «А православні вірять в Христа?», де Православ’я історично не було представлене ніяк і лише три роки тому отримало визнання, сьогодні є православні віруючі з тайців. Ті декілька десятків місцевих жителів, які стали православними, – великий наш скарб, радість і втіха. В них майбутнє Православної Церкви Таїланду.
Таїланд – країна високої буддійської культури, де релігія глибоко і міцно пов’язана не тільки з історією або традиціями, але і з повсякденним життям людей. Буддизм викував менталітет і внутрішнє відчуття тайців, їх ставлення до зовнішнього світу. У Таїланді не було нічого, схожого на Жовтневий переворот 1917 року, не було спроб тотального знищення будь-якого прояву духовності, не кажучи про наругу і осквернення святинь народу. Тому для будь-якого тайця поняття «буддист» і «таєць» – абсолютні синоніми. Для багатьох з них перестати бути буддистом рівнозначно перестати бути тайцем. Звичайно, сучасна пост-релігійна епоха вносить свої корективи і тут, проте, дуже важливо не оцінювати Таїланд з погляду європоцентризма. Європа і Азія – непересічні паралельні прямі.
– Нещодавно на вашому сайті з’явився матеріал про хрещення двох молодих тайців і камбоджійця. Дівчина з Таїланду познайомилася з Православ’ям, коли навчалася в Росії. А як для інших відбулася зустріч з Православ’ям? Напевно, не можна сказати, що інформація про Православну Церкву зустрічається в Таїланді на кожному кроці.
– Якщо ви бачили матеріал про цих молодих людей на нашому сайті, то, можливо, звернули увагу на епіграф сайту – слова Євангелія від Іоанна: «Дух дихає, де хоче… » (Ін. 3: 8). І це не випадково узяті зі Священного Писання слова.
Більше десятка років очолюючи Представництво Православної Церкви в Таїланді, я не можу пояснити, як і чому все відбувається. Я бачу, як росте і зміцнюється Церква, бачу нові храми в різних кінцях країни, дивлюся, як тайці будують на свої кошти другий храм для православних в Паттайї, хрещу і приймаю в Православ’я нових і нових місцевих жителів і не можу пояснити, як це відбувається. Ми лише «співпрацівники» у Бога. Відбувається якесь таїнство: людина зустрічається з Богом. І я не знаю, що твориться в цей час у тайському серці. Вони не розуміють слів, не знають молитов, у нас немає солодкозвучних хорів і пишноти богослужінь – але вони стають православними і деколи такими, що готові постраждати за свою православну віру, за Христа. Так, ми перекладаємо і видаємо на тайській мові віроповчальні книги, проповідуємо – але не це головне. Все, що ми можемо, – дати знання про Бога, але знати Бога – це зовсім інше. Тут таїнство: на прагнення людини до Бога, Бог спрямовується до людини. І відбувається зустріч.
– А Понгсакорн Родаон і Давид Лів – молоді люди, які недавно прийняли Православ’я, про яких ви розповіли на своєму сайті, – є серед тих, кого ви бажаєте відправити навчатися в духовні учбові заклади?
– Так, обидва молоді чоловіки – і Понгсакорн (Павел), і Давид – планують, якщо Бог дасть, вже у вересні приступити до навчання в Санкт-Петербурзькій духовній семінарії. Документи на Давида вже послані до Москви на благословення священоначалля, що стосується Павла – ми чекаємо його 20-ліття, яке наступить в червні цього року, оскільки саме в цьому віці будь-який таєць може отримати закордонний паспорт самостійно.
До досягнення 20-ліття потрібна згода батьків, а стосунки Павла з батьками загострилися після прийняття ним Святого Хрещення. Ми сподіваємося, що це тимчасово, і постійно нагадуємо Павлу Божу заповідь про шанування батьків. Понгсакорн Родаон – таєць, Давид – камбоджієць. У нинішньому році в семінарію до Санкт-Петербурга попрямує також одна молода людина з Лаосу – Пон Сомпхетх. Таким чином, ці три студенти представляють всі країни Південно-Східної Азії, які входять в зону пастирської відповідальності нашого церковного представництва, – Таїланд, Лаос і Камбоджа.
– Взагалі, чи є якась типова, якщо так висловитися, історія приходу молодих тайців до Православної Церкви? Як це звичайно – якщо це слово тут взагалі доречно – відбувається?
– Думаю, що частково я вже відповів на це запитання раніше. Можу лише доповнити, що, як мені здається, в духовному житті не буває типовості. Хіба що ось, Господь любить нас всіх однаково як Своїх дітей. Але кожна людина по-різному відгукується на цей Божественний заклик любові. Когось торкнуло випадково почуте слово Боже, когось вразила краса і велич архієрейського богослужіння під час архіпастирських візитів священоначалля до Таїланду. Хтось був навернутий через бесіду з нашими священиками або участь прихожан. Знаю лише, що всі вони навернуті в Православну Церкву милістю Божою, а ми лише знаряддя, яке використовує Господь.
– Якщо можна, розкажіть коротко про майбутніх студентів.
– Сьогодні у нас шість студентів, які навчаються або яким належить розпочати навчання в Росії восени цього року. У святому хрещенні це раби Божі Антоній, Костянтин, Петро, Павел, Давид і Наталія. З них, як я сказав вже, двоє тайців, троє лаосців і один камбоджієць. Якщо наші лаосці з простих фермерських сімей, то Павел (Понгсакорн Родаон) – з сім’ї військового, а Наталія – з сім’ї лікарів. Хтось з них закінчив тільки середню школу, а Наталія, навпаки, вже має дві вищі освіти, довгий час працювала перекладачем англійської мови в Парламенті Таїланду, нагороджена високими державними нагородами королівства.
І якщо Наталія більше присвячує себе перекладацьким працям (за праці по перекладу «Закону Божого» протоієрея Серафима Слободського вона була удостоєна медалі преподобної Євфросинії Московської), то Костянтин (Кампан) має очевидну схильність до чернецтва і кожну хвилину прагне провести в нашому монастирі в Ратчабурі, де несе різний господарський послух. Навіть повернувшись після року навчання в Росії, він лише на півдня заїхав побачити нас в Бангкоку і на день – побачити батьків в Лаосі – і знову поспішив в монастир. «Не можу, – говорить, – без монастиря: тут мені краще і радісніше».
З нових студентів камбоджієць Давид (зовсім ще дитина, йому тільки в жовтні виповнюється 18 років) закінчив середню школу в одній з провінцій Камбоджі, дізнався від своєї старшої сестри, що працює в Таїланді, про Православну Церкву, якийсь час пожив у наших прихожан в Пномпені і приїхав до Бангкока. Зараз посилено вивчає англійську мову. Мені довелося навіть надіслати спеціальний лист в МЗС Камбоджі і скористатися наявними домовленостями і добрими стосунками з Верховним Патріархом буддистів, щоб хлопцю видали закордонний паспорт.
Лаосець Пон Сомпхетх (Петро) одружений, має дитину. Дуже серйозна і вихована молода людина. Якийсь час навчався в місцевому університеті. На жаль, відсутність достатніх коштів не дозволила йому завершити вищу освіту, але, думаю, цю справу можливо виправити. Він прийняв Православ’я, перейшовши з католицизму. І залишився непохитний в своєму рішенні, не дивлячись на бесіду з ним католицького єпископа Луанпрабанга і приходського священика католицького приходу, який він раніше відвідував.
Павел, як я вже сказав, з сім’ї військових. Прийняття ним Православ’я дещо ускладнило його життя в сім’ї. Але він справляється з цим в надії, що батьки, які, безумовно, його дуже люблять, пізніше все ж таки зрозуміють його.
Як бачите, всі наші студенти різні, але всіх їх об’єднує Православна Церква і щира віра в Господа нашого Іісуса Христа.
– Чи служить зараз в храмах Таїланду хто-небудь, кого ви ось так само направляли навчатися до Росії?
– Звичайно. Насамперед, потрібно назвати нашого першого хрещеного тайця – нині ієрея Даниїла (Даная Ванна). Він священствує вже близько трьох років і зарекомендував себе найкращим чином. На додаток до богослужбової діяльності отець Даниїл очолює Комітет фонду Православної Церкви в Таїланді і вирішує багато фінансово-господарських питань нашої Церкви в Таїланді, підтримує соціальну діяльність приходів. У вільний від основного послуху час він також перекладає з російської мови на тайську богослужбові тексти.
Такі його праці були високо оцінені предстоятелем нашої Церкви Святішим Патріархом Кирилом, який особисто добре знає отця Даниїла. У лютому цього року отець Даниїл був нагороджений золотим наперсним хрестом. Але, щоб у вас не створилася ілюзія досконалого благополуччя нашого життя в Таїланді, скажу, що багато з того, що хотілося б здійснити, ми не можемо зробити через нестачу священиків, та і просто церковно грамотних співробітників. «Жнив багато, а робітників мало» (Мф. 9: 37).
– У які семінарії мають намір поступити ваші підопічні?
– Ми направляємо документи до Москви, а священоначалля саме визначає, куди краще направити наших студентів. Поки це традиційно Санкт-Петербурзька духовна семінарія. Я думаю, резон при цьому один: там є великий досвід роботи з іноземними студентами, підготовлені відповідні фахівці.
І повинен сказати, що Санкт-Петербурзька семінарія дійсно дає високий стандарт не тільки духовної, але і загальної освіти і, якщо хочете, виховання. Нам би, звичайно, хотілося направити когось в Томську духовну семінарію, і ми думаємо над цим. Тим більше, що архієпископ Томський і Асиновський Ростислав великий друг нашої місії в Таїланді, багато допомагає і бере участь в різних місіонерських проектах тут. Завдяки владиці, який направляє до нас на місіонерську практику студентів духовної семінарії, ми багато в чому забезпечуємо кліросне служіння в наших храмах в Таїланді. І одного разу ми вже направляли до Томська на декілька місяців одного нашого студента. На жаль, існує одна причина, яка украй перешкоджає такому нашому бажанню. Це клімат. Коли мороз в Томську досягає 40–45 градусів, тайці мерзнуть навіть при нормальній кімнатній температурі. Займатися ж в класі у верхньому одязі і рукавичках, я думаю, вкрай незручно. Ну і, як наслідок, перебільшені потім розповіді про російську зиму. Хоча про Томськ у студента, що навчався там, збереглися найтепліші спогади.
– Наскільки добре вони володіють російською мовою?
– Якщо ви маєте на увазі наших студентів взагалі, то ті, хто провчився хоч би рік в Росії, володіють російською мовою в достатній мірі для спілкування. Хоча і соромляться своєї вимови. Ті ж, кого тільки чекає навчання, російською знають лише декілька слів. У нас вони займаються вивченням англійської мови. Але «терпіння і труд все перетруть». Потрібно молитися, навчатися і трудитися. Все, що я їм раджу перед від’їздом на навчання, – це більше трудитися і трохи менше «слухати, як рис росте».
Розмовляла Анастасія Рахліна
Офіційний веб-сайт Православної Церкви в Таїланді
Переклад – газета “Волинь Православна”, 2012,№9