Як проходить Різдво в Японії, розповідає священик Миколай Дмитрієв, клірик Японської Православної Церкви, що служить в місті Хакодате
З благословення священоначалля, в більшості храмів Японської Автономної Православної Церкви Різдво святкується в ніч з 24 на 25 грудня.
Пояснення цьому може бути таке: оскільки усе японське суспільство зустрічає Різдво в грудні, щоб православні віруючі не розділялися зі своїми неправославними родичами, тому і було дане таке благословення.
Але в деяких храмах збереглася загальна православна традиція, і Різдво святкується з 6 на 7 січня.
Японія – велика країна. І якщо в краях – Хакодате, Хокайдо, — біле сніжне Різдво, то в Токіо і південніше сніг випадає дуже рідко. На самому півдні – на острові Кюсю взагалі немає снігу. Але незалежно від наявності снігу всюди стоять гарно прикрашені ялинки.
Після Другої світової війни Різдво в Японії стало національним святом. До свята готується майже усе японське суспільство: купуються подарунки, в багатьох школах влаштовуються різдвяні ранки, костюмовані вистави.
Приблизно те, що було на Русі до революції і те, що відроджується сьогодні. Але все-таки для багатьох – це не релігійне свято, — а веселе зимове торжество, коли можна зустрітися з рідними, близькими.
У Японії – 72 православних храми, 30 тисяч православних віруючих. Є великі храми, як Токійський Миколай-до, там на Різдво збирається до декілька тисяч віруючих. У маленьких сільських храмах на службі може бути 20 – 30 парафіян.
Коли служба закінчується, влаштовується святкова трапеза, в якій беруть участь усі, хто був на богослужінні, співають пісні, дарують один одному подарунки. І всіх об’єднує по сімейному добре, світле, радісне відчуття, дуже відповідне самому святу Різдва Христового.
В японських храмах під час святкового богослужіння все відбувається так само, як і в усій Православній Церкві. З єдиною відмінністю – всі служби здійснюються японською мовою. Особливо у японців популярний різдвяний мотив принесення дарів Богонемовляті трьома мудрецями, образ Віфлиємської зірки.
На Святках японські православні діти разом з дітьми інших національностей співають колядки, — російською, українською та японською мовами.
На Різдвяну службу (як і на інші великі свята) багато японців, як жінки, так і чоловіки приходять в національному одязі – кімоно. В епоху, коли святий Миколай починав проповідувати православ’я в Японії, кімоно було повсякденним і святковим одягом всіх японців.
Зараз – це екзотика, яку можна побачити лише в особливо урочистих випадках. Ще одна місцева традиція: у багатьох приходах після Різдвяної ночі священики приходять в будинки віруючих і там здійснюються «Славлення». До Революції на Русі це було обов’язковим елементом різдвяних свят.
Трапляється, до мене підходять японці — не християни із запитанням: «Ми знаємо, що свято Різдва пов’язане з Христом. Яким чином?» Доводиться розпочинати із самого початку і терпляче розповідати про Священне Писання, про те, що говориться в Євангелії, не упускаючи ніяких моментів. Щоб люди мали чітке уявлення, що ми святкуємо в Різдво.
Про строгих сусідів і чудо
Японські православні віруючі, на відміну від інших, які живуть більше відчуттям, серцем, намагаються усвідомити свою віру ментально. Вони спочатку пропускають через інтелект ті Євангельські події, про які ми згадуємо в Різдвяні дні. Те, що у нас осягається через літургійну красу самого богослужіння, в Японії обговорюється під час проповідей, бесід з прихожанами.
Одного разу приходить до мене російська жінка, яка вийшла заміж за японця, і говорить:
— Отче Миколаю, мої сусіди мене ненавидять. Коли я йду, вони строго, із засудженням дивляться.
— А що ви робите, коли зустрічаєтеся з сусідами?
— Сміття викидаю. Як? Все в одному пакеті.
І все стало ясно. В Японії прийнято сміття розділяти за видами. В понеділок виносити пластикове, у вівторок – скло і так далі. Я пояснив ситуацію прихожанці. Через декілька днів вона приходить радісна:
— Відбулося чудо: сусіди почали вітатися зі мною і посміхатися мені!
Ця історія показує: не забуваючи про головне, японці прагнуть бути уважними і в дрібницях. Для них важливо ясно розуміти, що ми святкуємо в Різдво. Тому вони ретельно вивчають Священне Писання, церковну традицію.
Якщо японець прийняв православ’я – це серйозно. Для того, щоб охреститися в православному храмі, потрібно рік займатися в місіонерському гуртку. Тільки після того, як людина пройде весь літургійний цикл протягом року, вона приступає до таїнства хрещення.
Серед наших прихожан – представники п’ятого, а то вже і шостого покоління православних віруючих. Японцям взагалі властива межа, яку я б визначив як «вірність». Якщо японець прийняв православну віру, він і сам її зберігає, і своїм дітям передає. Вони стараються щиро, без якихось зовнішніх елементів демонстрації віри, внутрішньо дуже чесно, правильно, зберігати її.
Японське суспільство – дуже структуроване. Японець, коли залишається один, відчуває себе незатишно. Він відразу починає шукати собі подібних. Об’єднуватися в общини. Основою нашого приходу є Православна жіноча община. Крім того, є Молодіжна община, дитяче об’єднання – в основному це учнів недільної школи.
У Жіночій общині найактивнішим, поважаним членам – за 70 – до 80 років. Одна з них – Антоніна Міазаки – можна сказати, є душею нашої жіночої общини. Її батько був священиком, що служив у важкий військовий і післявоєнний час. Завдяки зусиллям отця Никити Кондо наш храм, пам’ятник архітектури Японії, зараз в такому гарному та вишуканому стані.
Записала Оксана Головко
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №1