Люди будують стосунки за допомогою слів. Словами можна вирішити проблему — а можна створити. Словами можна заспокоїти або поранити. Від того, що, коли і як говорять чоловік і дружина, залежить атмосфера в сім’ї, і як наслідок, сімейне щастя. Про культуру подружнього спілкування розмірковує священик Олексій Агапов — настоятель храму Архістратига Божого Михаїла (м. Жуковський), викладач церковнослав’янської мови.
— Як подружжю правильно будувати спілкування один з одним? Про що варто один з одним говорити, а від яких розмов краще утриматися?
— Думаю, всім сімейним людям хочеться, щоб з найближчою людиною можна було говорити про все на світі без остраху зустріти нерозуміння або викликати незадоволеність. Якщо так і є — це чудово.
Але, на жаль, в будь-якій сім’ї з часом найчастіше з’являються такі «небажані» теми, які майже неминуче призводять до конфлікту і, як наслідок, — до відчуття роз’єднаності. Побутові проблеми, якісь сторони виховання дітей або стосунків між подружжям — варіантів багато. Цих тем не уникнути, але порушувати їх потрібно з великою обережністю. Для збереження миру важливо дотримуватись деяких правил:
1) говорити про себе, про свої відчуття — але не дорікати співбесідникові, не тлумачити його відчуттів і настроїв;
2) утримуватися від спокуси відповісти докором на докір;
3) вчитися чути саме те, що хоче сказати тобі співбесідник. Ще важливо уміти підібрати для непростої розмови сприятливий час і обставини. Це те, що стосується «важких» тем.
— А чи потрібно вважати якісь теми забороненими для обговорення, виходячи з християнських, етичних принципів?
— В ідеалі, гадаю, ні, не потрібно. Теми мають бути відкриті.
Інша справа, кожен з подружжя повинен мати можливість вільно висловлювати своє ставлення до обговорюваних речей (схвалення або несхвалення) без ризку все тієї ж роз’єднаності.
Буває і так. Приходить дружина з роботи і скаржиться чоловікові: її, наприклад, образив начальник. А чоловік візьми і скажи: що ти говориш, замовкни, адже ти засуджуєш, це гріх!
Насправді у цей момент християнська наука навряд чи буде корисною скривдженій жінці. Абсолютно неважливо зараз, хто має рацію, а хто винен. Цією скаргою жінка висловлює необхідну потребу в захисті і підтримці.
Тому доречніше буде надати першу допомогу співчуттям, беззастережною підтримкою: «Та як він посмів образити тебе, мою кохану?!» Деколи для подружжя дуже важливо відчути себе однією командою — і не обов’язково, щоб це була «команда абсолютних праведників». А якщо в описаному випадку дружина і зробила на роботі якусь помилку — вона з цим пізніше й сама розбереться, і покається, якщо є в чому.
— Якщо розмови одного з подружжя здаються іншому недоречними або неприємними —потрібно перервати таку розмову чи вислухати до кінця ради миру в сім’ї?
— Від того що ви змусите чоловіка або дружину замовкнути, ситуація тільки погіршає. «Мене не чують, не розуміють, мене ігнорують.» Негатив накопичуватиметься і, врешті-решт, виллється в конфлікт. Звичайно, потрібно вчитися висловлювати свої думки і відчуття правильно, щоб не дратувати іншого.
Коли ви говорите про свої почуття, дуже важливо добре розуміти самого себе; і про ту ситуацію, яка вам не подобається, говорити прямо, відверто.
Потрібно вчитися точно передавати свій стан не тільки через зміст мови, але і через інтонацію — це украй важливо. Порочне коло образ і взаємних претензій можна розірвати, тільки потрібно докласти зусиль і проявити довіру.
— До яких наслідків може привести сім’ю засудження подружжям один одного?
— Єдиний фатальний наслідок — це смерть сім’ї, її руйнування. Але буває так, що до розлучення справа не дійшла, і зовні все більш-менш — а любов померла, і не залишилося нічого спільного.
Потрібно завжди пам’ятати, що засудження приводить до відчаю, до відчуття, що нічого не можна змінити: адже справа — не в мені, а в іншому? Звідси — небажання працювати над собою.
Коли людина вважає, що головна біда сім’ї — «мій жахливий чоловік» (або дружина), то сама вона деколи розпускається страшно — і в поведінці, і в словах, і в зовнішньому вигляді. І навіть не помічає цього, тому що для неї в усьому винен інший.
Тут ми повинні повернутися до святоотцівської формули — яким ти бачиш іншого, такий ти сам. Ти дивишся на іншу людину і чудово бачиш всі її недоліки? Знай, що саме вони ж є і в тобі, тільки твоя пильність не в ту сторону направлена.
Якби ми уміли правильно говорити і уважно слухати! Тоді ми не руйнували б один одного засудженням. Не треба думати, що це зовсім неможливо.
— Де проходить межа між засудженням і справедливим докором? Чи може чоловік вказати дружині на те, що вона щось не так робить, і навпаки? У якому випадку це буде засудженням, а в якому вихованням?
— Про докори ми вже говорили. Справедливий чи ні — це докір. Перша реакція на нього — бажання захиститися. А кращий захист — це напад. Звідси частий підсумок — скандал і сварка.
Виховання — це ж не разова, причому каральна акція. Виховання повинне починатися, коли між подружжям все добре. І про це «добре!» потрібно говорити, не шкодуючи ласкавих і ніжних слів.
І якщо щось трохи розладнається, можна буде опертися на цей досвід і зрозуміти: що саме стало не так, що трапилося? І головне: що нам разом зробити, щоб виправити становище?
Найчастіше, якщо один з подружжя допустив помилку, то інший упустив щось важливе в стосунках. Якщо усвідомлюєш це, тоді — з Богом: можна і потрібно своє незадоволення озвучити.
При цьому в результаті розмови може з’ясуватися, що ніхто і не помилився, все було правильно. І якщо ти накинувся на людину поспішно і дарма — потім відчуватимеш себе винуватим, і ця провина може ще довго шкодити вашим стосункам.
Втім, смирення і тут ніхто не відміняв. Воно повинне виявлятися і в умінні визнати свою помилку, і в тому, щоб терпляче витримати несправедливе звинувачення.
Це було те, що в рівній мірі стосується обох з подружжя. Але є і певна асиметричність в стосунках, пов’язана з відмінностями чоловічої і жіночої природи.
Чоловік швидше має повноваження виховувати дружину, ніж дружина — чоловіка. Це багаторазово підкреслено в Священному Писанні, причому не тільки в «суворому» Старому Завіті, а і в Новому: чоловік створений бути головою сім’ї. І навіть коли голова болить, вона від цього ногою або іншим чимось не стає. З двох найважливіших якостей — адекватності і смирення — для чоловіка на першому місці саме адекватність.
Жінка має трішки більше, скажімо так, природного права на легку неадекватність, але зате смирення повинна проявляти повною мірою. Тому навіть якщо чоловік до дружини несправедливий, для неї розумніше не поспішати із зустрічними викриттями і докорами.
Якщо дружина не дає чоловікові відчути власну вагу в сім’ї, то в результаті нічого хорошого не вийде: дружина з часом розлютується, а чоловік пом’якшає до стану вершкового масла або вважатиме за краще самостверджуватися десь за порогом рідного будинку.
Але і чоловік, якщо зовсім не шкодує ближню свою, не проявляє до неї ласки і розуміння, а тільки лає — вже карає самого себе і грішить перед Богом.
— Жінки часто люблять поговорити. Яку шкоду для сімейних стосунків може нанести зайва багатослівність дружини?
— Взагалі-то, між нами кажучи, і багатьом чоловікам це властиво.
А з приводу специфіки жіночої «любові поговорити» я недавно почув анекдотичне спостереження. Спілкування чоловіка з дружиною може обмежуватися двома фразами: «Дай поїсти!» і «Дай поїсти спокійно!». Дуже смішне і, на жаль, досить точне спостереження.
Жіноча багатослівність може деколи виявляти серйозну загрозу для сімейного спокою. Коли чоловік приходить додому і сідає їсти — він беззахисний. У нього відкриті всі канали сприйняття, йому можна залізти прямо в душу! Тут, за класичним сценарієм, дружина і стане перед ним, і почне розповідати. А потім дивується: я ж йому нічого такого навіть не сказала!
З іншого боку, зрозуміло, чому жінка робить таку помилку: поки чоловік їсть, він начебто нічим не зайнятий, а потім — спробуй злови його: «Не зараз, я зайнятий!» — ось і вся розмова. Але з таким недоліком чоловіка не битися до першої крові потрібно, а справлятися, користуючись усім можливим жіночим мистецтвом.
Не забудемо про те, що наша манера розмовляти один з одним стає з часом манерою розмови наших чад. Ми часто буваємо неприємно здивовані, як діти перебивають нас, дорослих, які вони нетерплячі, грубі, капризні — ні про що не можуть сказати до ладу і спокійним тоном, а у їхній мові часто можемо вловити інтонації власної мови. З кого ж ще брати приклад дітям, як не з тата і мами?
Є, звичайно, ще один вчитель — дуже злий і дуже сильний: мова реклами. Сказати швидко і нехай навіть грубо, але щоб той, хто чує, негайно виконав те, чого від нього хочуть. До цієї згубної дії схильні не тільки діти, але і дорослі. Проте дорослим є на що опертися, щоб протистояти такій поганій культурі мови. Ось би, окрім розмов, ще і хороші книги разом вголос читати — один з одним, а не тільки з дітьми!
— Якщо чоловік — мовчун, чи потрібно дружині намагатися його розговорити чи краще дати спокій, а самій відводити душу, наприклад, з подругами?
— Для чоловіка і жінки, які з’єдналися в шлюбі, живуть під одним дахом, бути завжди разом — велике випробування, як би вони не любили один одного. Чоловік і жінка часто і не можуть один без одного, і один від одного втомлюються.
Чоловік — мовчун. Але можливо, він не завжди був таким, а чомусь вважав за краще мовчати? Можливо, він вже знає: що б я не сказав, дружина все одно наполяже на своїй правоті. Погоджуватися у всьому з її думками — означає втратити себе. Сперечатися — означає втратити її. Краще вже мовчати.
Звичайно, це тільки одна з можливих причин проблеми, ситуації бувають різні. Але одна людина не може змінити іншу, зате може змінитися сама. Раз чоловік і дружина — одна плоть, то, змінившись на краще себе, ви допоможете і своїй половинці.
З друзями поговорити відверто можна, чому ні: не можна ж всі свої тяжкі думи вічно носити в собі! Але важливо, щоб це були дійсно справжні друзі. Пам’ятайте: будь-яке ваше слово про глибоко-особисте може потім обернутися проти вас.
Особливо часто таке трапляється чомусь саме в колі жінок — така вже неміч їх природи.
Поплакатися можна, іноді навіть дуже потрібно. Але не можна розповідати про усі недоліки свого коханого, інакше опісля самі можете гірко пошкодувати про свою хвилинну слабкість. Якісь особливо тонкі моменти сімейних стосунків краще обговорити з досвідченим духівником.
— Чи варто подружжю «з’ясовувати стосунки» — обговорювати якісь образи, взаємні претензії? Чи прагнути загладити складну ситуацію терпінням, любов’ю і мовчанням?
— З’ясовувати стосунки один з одним необхідно, навіть якщо простіше образитися і замкнутися в собі. Ображатися і замовчувати образи не має сенсу: це дуже сумнівний кредит, який рано чи пізно закінчиться.
З іншого боку, з’ясовувати стосунки можна тільки тоді, коли гнів, образа, роздратування не примушують тремтіти твій голос, коли ти можеш з ходу чітко описати свої почуття. Необхідно трохи охолонути і поглянути на свою образу або на свій гнів збоку. Рубати з плеча, з ходу починати розбиратись — особливо проти ночі, особливо в суботу, напередодні святкової літургії — ні до чого доброго не приведе.
Корисно зачекати — і запитати у Бога: сказати мені чи краще промовчати? Якщо сказати, то як саме це зробити, якими словами? А якщо промовчати — тоді вже треба мовчати не з каменем на серці, а з відвертим смиренням. Хоча — для правильної розмови смирення буде потрібне не менше.
З’ясовуючи стосунки, потрібно завжди пам’ятати, що ви йдете по мінному полю. Тут найважливіше уміти уважно вислухати співбесідника і зрозуміти його справжню потребу. А коли вже зібрався говорити про свої почуття — потрібно дуже тверезо зважувати кожне слово, щоб не образити своєї найріднішої людини вільним або мимовільним докором. Не можна забувати: ми з’ясовуємо стосунки не для того, щоб остаточно посваритися, а щоб навчитися краще розуміти один одного. Хоч зараз нам обом важко, ми любимо один одного і хочемо все своє життя прожити разом!
“Волинь Православна”, 2012, №3
