Ми читаємо Новий Заповіт в перекладі — це настільки для нас звично, що читач зазвичай вже неначе і забуває, що спочатку цей текст був написаний зовсім іншою мовою. Багато хто при цьому знає, що мова оригіналу старогрецька, хтось пам’ятає, що розмовною мовою в Палестині була тоді арамійська, і що багато висловів з Євангелія звучать зовсім по-особливому, якщо вимовити їх по-арамійськи… Але, насправді, якою мовою говорив Христос з апостолами?
Ми не можемо дати абсолютно точної відповіді на це запитання, адже записи цих бесід до нас просто не дійшли. Але учені можуть з високим ступенем упевненості сказати нам, на яких мовах взагалі говорили в Палестині того часу. Їм дозволяють це зробити знайдені приватні листи і різного роду написи, свідоцтва істориків… і сам текст Євангелія, в кінці кінців.
Щоб зрозуміти мовну ситуацію в Палестині першого століття, перенесемося спочатку… у сучасне місто Душанбе. По-перше, у тамтешніх таджиків є спільна розмовна мова — сучасна таджицька. По-друге, є мова класичної культури — фарсі. Вона схожа на сучасну таджицьку, але далеко не подібна до неї; кожна освічена людина її добре розуміє і може щось нею сказати, але в побуті нею зазвичай не користується. Є мова міжнаціонального спілкування, російська, на якій таджики розмовляють з представниками інших народів. Сказати на ній декілька слів може практично будь-яка людина, але добре володіють нею тільки люди, що здобули вищу освіту особливого роду, — радянську. Нарешті, пробиває собі дорогу найпрестижніша і могутня англійська мова: можна побачити деякі англійські написи, можна навіть зустріти людину, яка здатна нею спілкуватися (у готелі або в комп’ютерному клубі), але на міському базарі або в тролейбусі вона абсолютно даремна. Зате нею розмовляють бізнесмени, які приїхали в країну, і співробітники гуманітарних організацій.
Ось приблизно те ж саме було і в Палестині. Найпростіше сказати про тодішню «англійську» — це була латинська мова, якою говорили між собою римські солдати і адміністратори. Вони залишили після себе деяку кількість написів, але всі вони пов’язані винятково з самими римлянами. Іудеї могли вживати латинські слова, говорячи про римські реалії (такі, як згадані у Марка «легіон» — військова частина, або «кодрант» — дрібна монета), але власне на латині вони не говорили.
Мовою міжнаціонального спілкування у іудеїв, як і у всьому Східному Середземномор’ї, була грецька — спадок тих часів, коли грецькі правителі володіли всіма цими країнами і привчали своїх підданих до своєї мови і культури. Макавейські книги розповідають про те, що далеко не всі іудеї були старанними учнями, але… вивчили мову з часом практично всі, хоча і різною мірою. Деякі іудеї, такі, як Іосиф Флавій, оволоділи нею досконало і залишили літературні твори, що не поступалися ні в чому творінням самих еллінів. Інші, як можна судити за приватними листами, говорили абияк, з безліччю помилок, але порозумітися загалом і в цілому могли. До речі, Євангеліє від Марка написане якраз на такій «корявій» грецькій (а найкращий стиліст серед Євангелістів, безумовно, Лука).
У побуті палестинські іудеї зазвичай розмовляли на арамійській, хоча в особливо еллінізованних містах (таких, як Кесарія) легко могли переходити і на грецьку. Арамійську вони перейняли в інших могутніх сусідів, ще в часи вавілонського полону — саме ця мова залишалася основним засобом спілкування різних народів і у Вавілонській, і в Персидській імперіях. Вона була достатньо близька до староєврейської, і тому іудеї легко перейшли на неї. Ми бачимо в Євангелії окремі слова Іісуса, записані саме так, як вони прозвучали, і найчастіше це саме арамійська. Знамениті слова, вимовлені Ним на хресті: «Ілі, Ілі! Лама савахфані», як передаються вони в Синодальному перекладі (Матвій 27:46) — це цитата з 21-го псалма, але Христос звернувся до Отця і запитав, чому Той залишив Його, арамійською, а не староєврейською — мовою оригіналу.
Чи говорили взагалі цією мовою в ті часи? Так, і навіть писали листи. До нас дійшло невелике приватне листування саме на єврейській, але… в одному з листів, написаних грецькою під час повстання проти римлян, борець за незалежність свого народу особливо обумовлює, що єврейською писати в той раз у нього не було настрою. Значить, не так-то це було йому просто. Цю мову кожний освічений іудей повинен був розуміти хоч би вже тому, що саме на ній читалося в синагозі Писання, і при деякому зусиллі він міг сам говорити і писати нею. Але для більшості людей, як ми можемо судити, ця мова вже не була рідною, думали вони не нею, і навіть Христос на хресті молився арамійською.
До речі, розрізнити ці мови не завжди просто. В античності і в середньовіччі греки і римляни постійно змішували назви єврейської, арамійської і сірійської мов (остання, відверто кажучи, є різновид арамійської). Можна зустріти в середньовічних джерелах твердження, що найстародавніша мова на світі, на якій ще Бог розмовляв в Едемі з Адамом — це сірійська. Звичайно ж, насправді мається на увазі єврейська як мова оригіналу Старого Завіту, але греки і римляни не помічали між ними особливої різниці.
Найбільш вражаюче, що Євангелія донесла до нас тільки окремі єврейські і арамійські слова. Євангелісти писали так, щоб було зрозуміло як можна більшій кількості людей і не бентежилися тією обставиною, що грецька не здатна передати якусь тонку гру слів і поезію оригіналу. Давайте порівняємо: «Отче наш, иже єси на небесех…» — довга, важка фраза. Грецькою трохи коротше: «Патер імон, об ен тіс ураніс…» Зате арамійською тут всього два слова, коротких, ємких, звучних: «Аввун дбашмайя». І звучить таке звернення для близькосхідної людини зовсім природно навіть сьогодні — я сам чув, як ліванські віруючі зверталися до свого митрополита «абуна», тобто «наш отець».
Так євангелісти, по суті, раз і назавжди відмовилися від ідеї якоїсь особливої священної мови для християн, хоча на практиці ця ідея не раз з’являтиметься в історії Церкви. Якою саме мовою було сказано, як в точності прозвучало — не так вже і важливо, виявляється. Втім, у цьому немає нічого дивного. Християнство є віра не в якийсь набір священних слів, а в Слово, що втілилося «нас ради человек и нашего ради спасения», і ніякі словесні формулювання не передають цього Слова в повному змісті.
Андрій Десницький
Переклад українською: “Волинь Православна” 2012, №3