Нещодавно я зіштовхнувся із питанням — чи не вчинив Бог несправедливо стосовно тих, хто не мав можливості почути Євангеліє і увірувати? Це запитання ставлять досить часто; і нам варто поговорити навіть не про спасіння цих передбачуваних людей (їх вічна доля нам просто напевно не відома), а про те, яке відношення до справедливості має наше спасіння.
Чи справедливо Бог вчинив стосовно нас, відкривши нам можливість увірувати і спастися?
Чому ми взагалі потребуємо спасіння? Чому Блага Звістка є благою? Від чого нас потрібно спасати? Від гріха і загибелі. Всі люди — я, Ви, всі ми — грішники. Така реальність. По справедливості ми всі заслужили зібрати те, що посіяли. Якби Бог взагалі дав нам всім загинути, ніякої несправедливості б в цьому не було. Це важливий відправний пункт — Бог не зобов’язаний спасати кого б то не було. Мене — особливо.
Пригадаємо аналогію, до якої часто вдається Христос, кажучи про гріх — аналогію з боргом. Наш гріх робить боржниками нас — а не інших людей або Бога. Гріх означає, що ми порушили наші зобов’язання — ми не робимо того, що повинні, а, навпаки, творимо неналежне.
Ми нехтуємо ближніми, яким повинні були допомогти; вдаємося до ворожнечі, коли маємо бути миротворцями; бурмотимо і ремствуємо, замість того, щоб дякувати; взагалі віддаємо перевагу собі над Богом і ближніми, якщо вже про зовсім тяжке і гірке беззаконня умовчати. Ми перетворюємо себе не на райських, а на пекельних істот. Чи повинен Бог спасати нас і не давати нам зібрати те, що ми посіяли? Ні, не повинен.
Дуже дивно було б також думати, що наші гріхи до чогось зобов’язують Бога. Як і у випадку із злочинами проти людей, милість, поблажливість, прощення — це те, в чому я відчайдушно маю потребу, але жодним чином не те, що мені винні.
Наші гріхи проти ближніх зовсім не роблять їх нашими боржниками. Якщо я Вас обікрав, образив, відповів зрадою на Вашу вірність і ворожнечею на Ваші благодіяння — це не означає, що по справедливості Ви зробилися моїм боржником і щось мені зобов’язані. По справедливості за це я заслуговую засудження.
Спасіння не є питання справедливості — давайте запам’ятаємо це назавжди. Спасіння є прояв любові, милості Бога до невдячних та злих. Бог не був повинен робити будь-що для нашого спасіння, Його ніщо до цього не зобов’язувало і не вимушувало. Коли Церква говорить, що Христос «благоволив плоттю зійти на Хрест», то це мається на увазі зійшов по своїй добрій і невимушеній волі.
В Іісусі Христі Бог став людиною і прийняв муку і смерть заради спасіння Своїх розспинателів, тих, хто щодня ображає Його, тих, хто сміється над Його любов’ю і з наполегливою зарозумілістю відкидає Його милість. Він послав Апостолів на проповідь, Він створив Церкву, Він заснував Таїнства, Він невпинно піклується про наше спасіння.
Ми постійно опираємося Йому, а Він наполегливо закликає нас на шлях спасіння. Ми повинні прийняти милість Божу саме як милість – на яку ми у жодному випадку не заслуговуємо, але якої відчайдушно потребуємо. А інакше її прийняти неможливо.
Сергій Худієв
Журнал для тих, хто сумнівається – “ФОМА”
Переклад українською газета – “Волинь Православна”, 2013, №5