Італія – країна суперечлива. З одного боку, тут благодатний клімат, чудова природа та велика кількість християнських святинь, серед яких Туринська Плащаниця, мощі апостолів та мощі святителя Миколая, такого шановного в Православному світі.
З іншого боку, життя в Італії дещо хаотичне і не так впорядковане, як в північних європейських країнах. Більше того, про італійську бюрократію говорять як про одну з найбільш неповоротких.
У релігійному плані держава досить однорідна: переважна більшість італійців сповідує католицизм, причому, вплив Католицької церкви визначається не лише релігійністю населення (особливо на півдні країни), але і самим фактом розташування центру католицтва – Ватикану – на території Італійської Республіки.
В той же час на Апеннінському півострові неухильно зростає число православних громад. На першому місці, випереджаючи інші юрисдикції, є Румунська Православна Церква: саме в Італії сформувалася найбільша в Європі румунська діаспора.
Румунська та італійська мови схожі: румуни добре розуміють італійську мову. Схожість мов, а також отримання права на вільне проживання та працевлаштування в Італії та інших країнах ЄС (після вступу Румунії в Євросоюз 1 січня 2007 року) стали основними причинами, які привели до значного зростання румунської еміграції.
Мігранти створювали нові приходи: Румунська Церква в Італії зросла від 30 громад в 2004 році до 203 в 2014-му, причому громади розташовані як у великих центрах, так і в невеликих містах. В Італії також знаходяться чотири монастирі Румунської Церкви і три скити. Серед священиків – румуни, молдавани та декілька італійців.
Адміністративно Румунська Церква в Італії організована в Італійську єпископію, якою управляє єпископ Силуан (Шпан). Резиденція єпископа розташована в південній частині Риму, біля кордону міста. Найближча залізнична станція – Санта Паломба – знаходиться в декількох кілометрах. Тут вже нічого не нагадує про мегаполіс: навкруги зеленіють оливкові дерева, а на віддалі, в горах, знаходиться літній палац папи Римського. Окрім резиденції єпископа, на ділянці на південь від столиці розмістився невеликий жіночий монастир – в ньому трудяться три черниці.
– Ми придбали цю ділянку землі в 2008 році, – розповів мені архімандрит Афанасій (Руснак), вікарій владики. – Кошти на купівлю були виділені урядом Румунії на прохання нашої Патріархії. Це єдиний приклад, коли румунський уряд допоміг нашій Церкві в Італії.
Отець Афанасій розмовляв зі мною з благословення владики – так сталося, що під час мого короткого приїзду в Рим єпископа Силуана не було в місті. Батюшка показав велику територію резиденції та монастиря, невеликий город, пасіку та курник.
Сам отець Афанасій живе в Італії з 2008 року. Уродженець Кишинева, він здобув вищу світську освіту в Ліоні (Франція), потім три роки працював в Парижі інженером. Богословську освіту здобував у Свято-Сергієвському інституті в Парижі та Університеті Сибіу (Румунія). У сан священика рукопокладений в квітні 2009 року.
Ми бесідували з отцем Афанасієм про різне: про його особисте життя, про розвиток єпархії і, звичайно, про долю Православ’я в Італії. Перша румунська община з’явилася в цій країні в 1975 році – в Мілані, друга – в 1978 році, в Турині.
Потім відкрилися громади у Флоренції, Барі, інших містах. Громади збільшувалися не лише завдяки румунській діаспорі: до Православ’я також приєднувалися італійці, хоча їх було небагато. Зараз в єпархії Румунської Церкви до істинної віри щорічно приходить близько 100 італійців. Вагома цифра для країни, в якій досить сильні католицькі традиції.
– Мені пригадується один цікавий приклад, – розповідає батюшка. – Італієць спочатку здобув освіту у своїй країні, а потім поїхав в Румунію, писати докторську дисертацію, присвячену отцям Церкви. В ході досліджень він побачив, що помиляється в деяких богословських питаннях. Прийшовши до патріарха Феоктіста, цей італієць сказав, що хоче прийняти Православ’я, тому що зрозумів, що Православ’я – це істинна релігія. Повернувшись до Італії, він став священиком та чудовим місіонером.
Католики виявляють все більше цікавості до Православ’я, захоплюються нашим богослужінням, – підкреслює архімандрит Афанасій. – Наприклад, вони бачать, що наші священики ходять в підрясниках, і з радістю помічають: «У нас теж було таке – до Другого Ватиканського собору».
У католицьких храмах з’являються ікони, хоча раніше їх практично не було. Католики усвідомлюють, що в їх церкві сталися непотрібні спрощення, а тому з симпатією дивляться в нашу сторону. Вони кажуть: «Ми впізнаємося в Православ’ї самих себе».
Продовжуючи свою розповідь, отець Афанасій оповідає, як змінилося життя православних в Італії за останні десять років. Окрім чисельного зростання, одна з головних подій – офіційне визнання в 2011 році італійською державою румунської єпархії. Єпархія отримала статус юридичної особи і усі, що пов’язані з цим, привілеї, включаючи визнання статусу священиків і можливість звільнення від певних податків.
Mомент цей дуже важливий: приходи, як правило, не отримують підтримки ззовні, а тому вимушені покладатися тільки на добровільні пожертвування та пожертву за свічки і записки. Багато священиків працюють на світській роботі, оскільки у приходів немає можливості їх утримувати.
– Проте, ми знаходимо можливість допомагати нужденним. Наприклад, допомагаємо сім’ям, особливо в Румунії, – говорить архімандрит Афанасій. – Адже і в цьому є покликання Церкви – в допомозі ближньому, в соціальній роботі. Ми навчаємося соціальній роботі у католиків. На жаль, в країнах, де панували комуністичні партії, традиція соціальної роботи Церкви була неабиякою мірою загублена через жорсткі обмеження правлячого режиму. Тепер ми цю традицію відновлюємо. Люди ставляться з розумінням, допомагають нам.
Приміром, в наші храми приходять жінки, багато з яких працює тут прибиральницями або доглядають за літніми людьми. Вони бачать наші зусилля і кажуть: «Я дам вам 10 євро, будь ласка, допоможіть дітям». Ця допомога надходить і до Італії, і до Румунії. Ось конкретний приклад: з вересня 2013 року до червня 2014-го наша єпископія надала допомогу 430 дітям з Італії, Румунії та Молдавії.
Отець Афанасій також розповів мені, що віряни дуже люблять служби в монастирі, деякі приїжджають за декілька десятків кілометрів, хоча в самому Римі є 30 православних приходів. При єпархіальному центрі працює приходська школа для дітей, проводиться літній табір для молоді; нещодавно був побудований гостьовий будинок.
В цілому у мене склалося враження, що погляд отця Афанасія на майбутнє Православ’я в Італії оптимістичний. Думаю, цей оптимізм виправданий, особливо якщо нинішня румунська та молдавська еміграція в Італії укорінятиметься і якщо діти емігрантів збережуть своє православне коріння.
На жаль, як показує практика інших емігрантських співтовариств, прихильність істинній вірі зберігається не завжди; іноді нащадки переселенців переходять в католицизм або протестантство, щоб асимілюватися та «влитися» в суспільство тієї країни, яку обрали їх батьки.
В італійському ж випадку тривожним здався інший момент: румуни практично не будують православні храми. Як правило, орендуються (чи купуються) католицькі церкви або інші приміщення, де можна проводити службу. Тільки в семи містах – Монкальєрі та Ківассо (поблизу Турину), Остії та Гуідонії (поблизу Риму), Барі, Вероні та Брешії – будуються нові храми. Це, звичайно, вкрай мало, особливо на тлі чисельності діаспори та великої кількості приходів.
(У Церкві Успіння Богородиці румунського коплексу під Римом)
Безумовно, побудувати храм завжди непросто – не лише через фінансові проблеми, але й через організаційні труднощі. В той же час, як показує практика інших європейських країн, виживають, як правило, приходи, що мають свої будівлі.
Більше того, православний храм може нести певну місіонерську функцію. Місія також може бути поліпшена за рахунок взаємодії з іншими юрисдикціями, нехай не такими впливовими та чисельними.
Як справедливо підмітив отець Афанасій, «нам нічого ділити», адже православні, незважаючи на мовні та календарні особливості, єдині в сповідуванні своєї віри. Напевно, ця єдність особливо важлива в країні, де розташований центр іншої конфесії і де православна традиція, незважаючи на гарні стосунки з частиною католиків, цілком може зіткнутися з іншим, менш добрим та більш ворожим ставленням до себе.
Бесідував Сергій Мудров
Газета – “Волинь Православна”, 2015, №3
