Пропонуємо читачам бесіду з священиком Костянтином Галеріу, одним з найбільших румунських богословів та духівників; питання йому задає архімандрит Іоанникій (Белан).
– У Старому Завіті ми отримали від Бога як закон життя десять заповідей (Вих. 20: 2-17; Втор. 5: 6-21). У Новому Завіті Бог надав нам дев’ять блаженств (Мф. 5: 3-11). Чи є схожість та відмінності між цими двома дарами Божими?
– Схожість полягає в тому факті, що і у закону, і у блаженств Один і Той же Автор – Бог; обидва вони – дар любові та піклування про нас.
– А відмінності?
– Найважливішу відмінність вказує нам Святе Євангеліє: «Закон через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Іісуса Христа» (Ін. 1: 17).
– Як ви поясните це Божественне слово?
– У цьому одкровенні показано, як даровані були нам і закон, і блаженства. Закон був даний через людину, через Мойсея. Даний він був на горі Синайській і у «дусі страху» (Вих. 11: 3) внаслідок нашого гріха, при громах та блискавках (Вих. 19: 16). Блаженства даровані нам були Самим Сином Божим, що став Людиною.
Слова «даний через Мойсея», а благодать «прийшла через Іісуса Христа» показують, що Сам Автор блаженств, Бог, прийшов до нас, Він тут присутній.
Вони (блаженства) теж були дані на горі на знак того, що вони приходять зверху, але у дусі упокорювання, милості та миру Божественного.
А якщо прийшов до нас Син Божий, що став Людиною, тобто прийшла повнота, з якої ми беремо «благодать на благодать» (Ін. 1: 16), тоді це означає, що в дарі блаженств, запропонованому нам особисто Богом, ми маємо повноту благодаті, шлях досконалості.
– З цієї корінної відмінності виходять і інші? Не могли б ви їх показати.
– Так! Вдумаємося в це. Закон був даний Промислом Божим, щоб загородити шлях зла вниз – похилу плоскість нашого падіння. Він немов крик, немов наказ: «Стій, зупини зло» – тобто гріх, тлінь, смерть.
Тому він являє собою ряд заборон: «хай не буде тобі інших богів передо Мною; не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею; не вклоняйся їм і не служи їм; не призивай Імені Господа, Бога твого, даремно; не вбивай; не чини перелюбу; не кради» (Вих. 20: 3-15).
Блаженства ж указують протилежний шлях – вгору. Вони є початком сходженню до життя, до Царства Божого (Лк. 6: 20). Закон – це одне суцільне «ні», сказане згубному злу
. Блаженства – одне суцільне «так» Божественне, що творить. Вони (блаженства) названі обітницями. Але «скільки бо Божих обітниць, то в Ньому Так » (2 Кор. 1: 20).
– Які сенси відкриває для нас, для нашого духовного вдосконалення той факт, що заповіді закону носять негативний, заборонний характер, тоді як блаженства мають характер ствердний?
– Кожний творчий акт починається з утвердження, з «так», аж до первинного Творчого твердження: «і сказав Бог: хай станеться» (Бут. 1: 3). Заперечення може стимулювати творчий акт, але саме по собі не є творчим. Заперечення завжди є вторинним, воно слідує за твердженням і залежить від нього.
– Чи є ще інші відмінності?
– Закон був даний народу вибраному, підготовленому до того, що з нього народиться Христос Спаситель, – а Іісус Христос дає блаженства всім народам.
Закон був написаний на кам’яних скрижалях; він насаджується швидше ззовні і загрожує карою – блаженства, проречені Тим, Хто втілився від Духу Святого і Марії Діви, пишуться в дусі і плодоприносять в любові в чистому серці. «Благодать пише свої закони на пасовищах серця», – вказують святі отці.
– Насадження блаженств в дусі і серці має творче значення?
– Так! Наше творення починається зсередини. «Добра людина з доброго скарбу добре виносить» (Мф. 12: 35). Премудрий Старий Завіт також говорить, освічений Духом Святим: «над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Притч. 4: 23).
Я б додав ще: закон названий виховником до Христа (Гал. 3: 24), а Христос – кінець закону (Рим. 10: 4). Кінець не в сенсі припинення, завершення, а фінальності, кінцевої мети, до якої Він нас направляє. Отже, як закон є виховником до Христа, так і блаженства є через Христа, провідником до Царства Божого.
– Чи мають заповіді обов’язкову цінність для нас сьогодні, після більш ніж трьох тисяч років?
– Мова ще стародавніша, але ніхто не може сказати, щоб вона втратила свою цінність. А що стосується старозавітного закону, то про нього Сам Спаситель сказав: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мф. 5: 17).
Відмітьте, Спаситель не руйнує нічого фундаментального, а все в Ньому веде до повноти, оскільки Він є повнота (Ін. 1: 16; Кол. 1: 19).
Втім, сам закон є ступенем на шляху нашого сходження, нашого постійного прогресу. Тому Вищий Законоположник говорить: «закон і пророки були до Іоанна; відтоді Царство Боже благовіститься, і кожен силкується втиснутись в нього» (Лк. 16: 16). А «любов є виконання закону» (Рим. 13: 10).
– Спаситель виконав всі заповіді закону?
– Так, Він привів до повноти всі заповіді.
Візьмемо першу заповідь: «Я Господь, Бог твій, хай не буде тобі інших богів передо Мною» (Вих. 20: 2-3); Спаситель розкрив її повноту, показавши нам, що Бог, що говорить нам в цій заповіді, є Отець наш Небесний; що Він, Іісус Христос, – Син Отця Небесного, Син Божий, для нас, людей, і для нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, І став чоловіком. Таким чином Спаситель відкрив нам Трійцю єдиносущну і нероздільну.
– Пресвята Трійця відкрилася і в Старому Завіті?
– Так, наскільки здатний був осягнути це тодішній віруючий. Наприклад, вже на самому початку книги Буття. Коли ми читаємо: «на початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.
І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло» (Бут. 1: 1-3). Якщо духовно читати ці слова, то нам відкривається Пресвята Трійця. Бог в цій цитаті – це Бог Отець. Слова «створив» і «сказав» відкривають нам Бога Сина, Бога Слово, через Якого «усе повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Ін. 1: 3).
А Дух Божий, що ширяв над водою, – це Дух Святий.
Є багато і інших місць в Старому Завіті, що відносяться до Пресвятої Трійці, про яких ми можемо згадати тут лише частково.
Ось наприклад: «і сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою» (Бут. 1: 26); явлення Аврааму трьох мужів біля дуба Мамврійського, яким патріарх поклонився та звернувся до Одного: «Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, не проходь повз Свого раба» (Бут. 18: 1-3).
А також в книзі Псалмів: «Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все його військо» (Пс. 33: 6); «Руки Твої створили мене й збудували мене, подай мені розуму, й хай я навчусь Твоїх заповідей» (Пс. 118, 73).
Руки Отця, як тлумачать це святі отці (святий Іриней), суть Син і Дух Святий. Тому таїнство святого хрещення починається з цих слів 118 псалма та триразового подиху на того, що приймає таїнство, бо хрещення є творенням знов.
Але всі ці Божественні свідоцтва були прообразом таємниці Пресвятої Трійці, яка повністю відкриється в Новому Завіті через втілення Сина Божого від Духу Святого і Марії Діви.
– Поясніть нам, будь ласка, важливість відкриття цієї таємниці для нашого життя.
– Так, Трійця обгрунтовує любов.
– Чи не говориться і в Старому Завіті про любов?
– Часто помилково затверджують, ніби в Старому Завіті не йде мова про любов. Навпаки! У Второзаконії ми читаємо: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю» (6: 4-5).
А в книзі Левит знову читаємо заповідь: «люби ближнього свого, як самого себе» (19: 18). І Спаситель вказує, що «на двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мф. 22: 40).
– Як же тоді Спаситель привів до повноти закон любові?
– Відмітьте, Господь Сам говорить, що в цих двох заповідях, сформульованих таким чином, містяться «закон і пророки». Цього розуміння досягли, на шляху Промислу, пророки Божественного виховництва. Спаситель додає заповіді про любов досконалість, повноту. Перш за все Він дає їй Божественну підставу.
Бог сповіщав і в Старому Завіті: «вічною любов’ю тебе полюбив» (Ієр. 31: 3). Спаситель, проте, відкриває, що Бог є Любов-в-Собі, і Він є любов тому, що Він Трійця. Любов не може грунтуватися в кому-небудь одному окремо узятому, в якомусь метафізичному самотньому.
Бог любить, оскільки Він Отець, оскільки у Нього є Син, Якого любить від віку; і любить Його в Дусі Святому, Який є «лоном» (Ін. 1: 18) Слави і вічна радість цієї любові.
І оскільки Бог є Любов-в-Собі, любов Святої Трійці, то Він любить і нас, Своє творіння. Тому Бог говорить: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ін. 3: 16). «Мав життя вічне». Принципом життя є саме любов.
А як Він дав нам життя вічне, це показує святий апостол Павел: Він ввів нас «до Царства Свого улюбленого Сина» (Кол. 1: 13).
Потрібно додати також, що Спаситель додає повноту і заповіді любові до ближнього. Сказано: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Мф. 19: 19).
Глибинним сенсом цієї заповіді є повага до людської особистості – як ближнього, так і моєї. Я люблю ближнього, не скасовуючи, не анулюючи себе. Інакше кажучи, категорично заборонено самогубство та будь-який інший акт, що руйнує або ближнього, або мене самого.
Проте до світу увійшов гріх, а гріхом смерть. А якщо увійшов гріх, який ушкоджує і мене, і мого ближнього, то чи можу я сказати, що в тому, щоб «любити ближнього, як себе самого», полягає повнота моєї любові до ближнього? Коли я грішу, я вже не люблю навіть самого себе; як же я можу бути зразком для любові до ближнього?
Тоді ми розуміємо, чому Спаситель говорить, що в Його любові полягає нова заповідь, коли стверджує: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив» (Ін. 13: 34; 15: 12). Тут зразком та оплотом любові вже є не я, людина, а Бог Слово, в Якому вже немає гріхопадіння.
Про отця Костянтина Галеріу
Священик Костянтин народився 21 листопада 1918 року в селянській сім’ї. Закінчивши початкову школу в рідному селі, навчався потім в богословській семінарії святого Георгія в місті Роман, на Бухарестському богословському факультеті, в докторантурі Бухарестського богословського університетського інституту за фахом «Догматизм» і в 1973 році був удостоєний ступеня доктора богослов’я.
У 1943 році одружився і прийняв священний сан. Служив приходським священиком на різних приходах. У 1973 році був викликаний до Бухаресту і залишку життя провів тут.
З 1975 року служив священиком храму святого Сильвестра в Бухаресті, духівником Бухарестського богословського університетського інституту, викладачем кафедри фундаментального богослов’я та історії релігій і титульним професором кафедри гомилетики і катехетики того ж інституту.
Паралельно викладав догматичне богослов’я в Тирговіштському університеті та історію і філософію релігій на юридичному факультеті Бухарестського екологічного університету.
З 1992 року був професором-консультантом і керівником докторантури Бухарестського університету. У 1950 році був арештований, але через місяць по клопотанню академіка-священика Гали Галактіона був звільнений.
У 1952-1953 роки відбував ув’язнення на будівництві каналу Дунай-чорне море, залишивши вдома четверо дітей, старшому з яких було всього 7 років.
У перші ж дні після падіння соціалістичної влади, 1 січня 1990 року, отець Костянтин був наречений вікарієм Бухарестської архієскопії – за відродження та зміцнення Румунської Православної Церкви. За свою кипучу і багатобічну діяльність отець Костянтин Галеріу отримав безліч нагород та почесних посад.
Він жив святим життям і здобув любов величезної кількості людей, що знали його. Нерідко батюшка віддавав убогим все, аж до черевиків, і добирався додому по вулицях румунської столиці босоніж.
Відійшов у вічність отець Костянтин Галеріу 10 серпня 2003 року в Бухаресті. Він виховав ціле покоління архієреїв і священнослужителів, що донині гордяться тим, що є його учнями.
Зінаїда Пейкова
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №5
