Навіщо дотримуватися заповідей?
Хтось з нас вже переступив поріг Церкви, а хтось ще тільки приглядається, стоїть поруч церковної огорожі, не наважуючись ступити всередину. І у тих і у інших, як правило, є абсолютно правильне уявлення про те, що людина, яка свідомо назвала себе християнином, повинна змінити своє життя, привівши його у відповідність із законом Христа.
Нерідко навіть далекі від Церкви люди здогадуються, що життя християнина не вичерпується ходінням в храм і запалюванням свічок – є в цьому житті щось ще, що робить справжніх християн несхожими на інших.
Люди, близькі до Церкви, можуть підказати, що життя християнське робиться таким завдяки виконанню заповідей. Але ось про сенс виконання заповідей розповісти можуть далеко не усі.
Деякі говорять, що їх потрібно виконувати тому, що це традиція нашого народу і наших предків, або тому, що виконання заповідей служить оздоровленню життя суспільства, або ж просто говорять: «Це потрібно робити, тому що Бог так сказав», не намагаючись зрозуміти сенс того, що нам заповідано і чому Бог це нам наказав.
Але такі відповіді нічого не пояснюють по суті. Адже сенс життя за заповідями є, і він дуже глибокий.
Спосіб з’єднатися з Богом
Відколи Бог подарував людям свободу волі, у кожної людини є два шляхи: бути з Богом або бути проти Бога. Вибір саме такий: Хто не зі Мною, той проти Мене (Мф. 12:30), третього не дано. Бог любить кожне Своє творіння і бажає, щоб усі люди були з Ним, але нікого не змушує. Сенс нашого земного життя – визначитися і зробити вибір.
Поки жива людина, ще не пізно самому вибирати, але після смерті – усе, вона вже нічого ні змінити, ні виправити не може. Як говорив святий Варсонофій Великий, «стосовно знання про майбутнє – не помиляйся: що тут посієш, то там і збереш. Після відходу звідси нікому не можна вже досягти успіху… тут робота – там подяка, тут подвиг – там вінці».
І для тих, хто відповідає Богу «так», виконання заповідей знаходить якнайглибший сенс – воно і стає цією відповіддю і способом з’єднання з Богом. Адже ми, якщо з’ясувати, майже нічого не можемо принести Богу, майже нічим не можемо відповісти Йому «так» – ми створені Ним, і усе, що у нас є, отримали від Нього: таланти, майно, сім’ю і навіть саме наше буття, бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо (Діян. 17:28).
Єдине, що ми можемо дати Богу самі від себе, – це добровільне виконання Його заповідей, що здійснюється не із страху і не заради користі, а по любові до Нього. Сам Господь свідчить про це: Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте (Ін. 14:15).
Отже кожного разу, коли ми добровільно і свідомо дотримуємо заповідь Божу, навіть найменшу, ми тим самим свідчимо про нашу любов до Бога; ми відповідаємо Йому «так».
Виконання заповідей – це завжди тільки те, що відбувається між людиною і Богом. Якщо людина не краде і не вбиває через те, що боїться потрапити у в’язницю, вона не може сказати, що виконує Божі заповіді «не вбивай» і «не вкради», бо те, «що робиться через страх людський – не угодне Богу».
Заповідь дана Богом, і виконання заповіді є те, що добровільно і невимушено виконує людина заради Бога.
Свобода любові
Виконання заповідей – не вимушене задоволення якоїсь зовнішньої необхідності, а справа любові, що виникає з внутрішнього вольового рішення, до Бога. Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває (1 Ін. 4:16); Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете (Ін. 15:10).
Коли син прагне не шуміти, щоб не розбудити втомленого після роботи батька, або коли батько в голодний час віддає свою вечерю синові, або коли хлопець купує квіти, щоб подарувати їх коханій дівчині, – вони роблять так не тому, що їх до цього примушує громадська необхідність, або обов’язок дотримання традиції предків, або навіть певне зведення сприйнятих ними правил, а просто через любов.
І так вчиняючи, вони абсолютно вільні, оскільки діють не з примусу; усі такі вчинки суть вільної прояви любові.
Так і той, хто з’єднується з Богом в любові, стає достовірно вільним, і творити заповіді для нього так само природно, як дихати. Саме нерозумінням цього багато в чому пояснює інший стереотип у свідомості невіруючих і нецерковних людей: нібито «жити за заповідями — це жити сковано, а жити в гріхах — це свобода». Тоді як насправді усе навпаки.
У цьому здатний переконатися кожний, хто загляне в себе. Як може зло приносити свободу, якщо після нього так важко на душі? Як може брехня приносити свободу, якщо вона не заспокоює серце, яке жадає істини? Сказано: і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить (Ін. 8:32). Я є… істина – свідчить Господь Іісус Христос (Ін. 14:6).
Пізнання Христа і з’єднання з Ним в любові дає справжню свободу слави дітей Божих (Рим. 8:21). Як говорить апостол Павел, усе мені можна, та не все на пожиток, усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно (1 Кор. 6:12). А той, ким, щось володіє, і хто не в силах відмовитися від того, що йому не корисне, хіба може бути названий вільним?
Скільки людей зіпсувало собі життя через те, що вони не могли відмовитися від нездорової їжі, хоча знали, що вона не корисна для них, або намагалися відмовитися, але програли в битві з обжерливістю. Невже це свобода? Ні, це справжнє рабство!
Саме так, тому що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха (Ін. 8:34), бо хто ким переможений, той тому й раб (2 Пет. 2:19).
Уся «свобода» грішників обмежується можливістю вибору між різними видами гріха, і це не йде ні в яке порівняння зі свободою від гріха.
Непосильно?
Сьогодні навіть старозавітні заповіді «не вбивай», «не перелюбствуй» для інших здаються непосильними, що ж говорити про заповіді Христові, які, на загальну думку, задають набагато вищу планку вимог: Ви чули, що було стародавнім наказане: не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові…
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм… Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуб. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. (Мф. 6:21-22, 27-28, 38-39).
І ось людина, вимірюючи ці заповіді зі своїми силами, приходить до висновку, що такі правила абсолютно неможливо виконати.
Тому багато людей думають, що євангельські заповіді нездійсненні в принципі і що нібито Бог дав їх людям не для того, щоб вони їх виконували, а як певний ідеал, до якого можна прагнути, але якого ніколи не можна досягти, щоб, усвідомлюючи неможливість досягнення цього ідеалу, люди усвідомлювали і свою нікчемність і таким чином здобували смирення.
Тим часом, Євангеліє означає в перекладі «блага звістка», або, якщо зовсім сучасно, «добра новина», – але що ж може бути доброго в новині про те, що люди нікчемні та не придатні ні на що, окрім усвідомлення своєї нікчемності?
І невже можна назвати добрим господина, що віддає накази, які свідомо неможливо виконати, але при цьому виконання їх ставиться умовою для спасіння?
Але, істинний Бог, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими (Мф. 5:45) і що всім дає просто, та не докоряє (Іак. 1:5), Бог, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди (1 Тим. 2:4), – зовсім не такий.
Він як батько, який побачив, що син впав до глибокої ями, кидає йому мотузку і дає заповідь: встань, візьмися за нижній кінець мотузки, і я тебе витягну. Як бачимо, рятує все одно батько, але якщо син не виконає отриманої заповіді, то не врятується.
Інструкції для боротьби з гріхом
І по-справжньому блага звістка Євангелія полягає в тому, що з ями гріха, прокляття та смерті дійсно можна вибратися, що більше немає перешкоди між людиною та Богом, що в Христі Іісусі нам стало можливо бути бездоганними та чистими чадами Божими (Флп. 2:15).
І щоб віруючій людині, яка охрестилася, стати чадом Божим, їй потрібно видалити з себе єдине – особисті гріхи та пристрасті, що породжують їх, що якраз і досягається дотриманням заповідей. Це все одно, що встати та взятися за кінець скинутої мотузки. І це теж стало можливим для кожного, і в цьому теж полягає блага звістка Євангелія.
Завдяки тому, що зробив на Хресті дві тисячі років назад Бог, який став людиною, тепер абсолютно кожна людина може виконати усі заповіді і тим уподібнитися Тому, Хто закликав: будьте святі, бо Я Господь, Бог ваш! (Лев. 20:7).
Кожен може стати святим. І заповіді – це не міраж, яким можна милуватися лише здалека, а конкретні інструкції з досягнення справжньої святості.
І якщо ставитися до них як до практичних інструкцій, то легко побачити, що Христові заповіді дані зовсім не для ускладнення, а для полегшення боротьби з гріхом, оскільки пояснюють, як досягнути досконалого виконання заповідей, даних в древньому законі.
Своїми заповідями Господь Іісус Христос відкрив, що гріх зароджується в нашому серці, і тому потрібно починати боротьбу з гріхом з очищення серця від поганих бажань та думок, бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги (Мф. 15:19-20).
І що найважливіше, Він не лише пояснив, як це робити, але і дає на це сили. Навіть апостоли, почувши вперше Христові заповіді, здивувалися їх уявною «непід’ємністю», але їм було сказано: неможливе це людям, та можливе все Богові (Мф. 19:26).
І для того, хто з’єднується з Богом, вже не залишається нічого неможливого. Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Іісусі Христі, – свідчить апостол Павел (Фил. 4:13).
Це найважливіша відмінність християнської моральності від будь-якої іншої, тому що в Церкві людині дається не лише порада «роби», але і сили до того, щоб вчинити. І дається абсолютно кожній людині, яка забажає таку силу узяти. Необхідно ще підкреслити, що самі заповіді, дані Богом, не випадкові і не довільні.
Хоча заповіді дані в певний час, вони відкривають шлях до доброчесностей, які вічні. Саме тому їх виконання дозволяє стати людині святою, що ці заповіді вказують на вічні властивості Божі.
Наприклад, якщо людина дотримується заповіді «Не чини перелюбу» (Вих. 20:14), зберігаючи вірність дружині, то вона тим самим уподібнюється Богу, бо « Бог правдивий» (Рим. 3:4), якщо людина дотримується заповіді «Не свідчи неправдиво на свого ближнього» (Вих. 20:16), то вона тим самим уподібнюється Богу, бо «Бог істинний» (Ін. 3:33), і так кожна заповідь сходить до тієї або іншої властивості святого Бога.
Тому чим більше людина зміцнюється в їх добровільному виконанні, тим більше стає святою, і з’єднується з Богом. Тому на запитання, чому саме такі заповіді дав людям Бог, існує єдина відповідь – тому що такий Він Сам, і ці заповіді дані для тих, хто бажає уподібнитися Богу і через те стати «богом по благодаті».
Нудно бути хорошим?
Варто сказати про ще одну помилку. На жаль, у багатьох людей уявлення про християнську моральність зводиться виключно до списку заперечень – не роби того і цього; не можна те і це.
Бачачи такий список, нецерковна людина подумки застосовує його до свого життя і задається питанням: а що ж, власне, тоді від мого життя залишиться і чим заповнити порожнечі, що утворилися в ньому?
Звідси, до речі, багато в чому виникає такий громадський стереотип, що ніби то життя моральної людини неодмінно нудне та прісне.
Насправді ж нудне та тужливе якраз життя людини аморальної. Гріх – як наркотик, лише тимчасово допомагає забутися та відволіктися від цієї туги.
Недивно, що грішник, який подумки уявив власне життя без цього наркотика, розуміє, що зіткнеться тоді із порожнечею та нісенітницею, якою це його життя і є насправді, і страшиться цього, і знову біжить до гріха.
Але Господь у Священному Писанні пропонує набагато більше – відхилися від зла і створи благо (1 Пет. 3:11). Це речі взаємозв’язані – творіння добра допомагає ухилятися від зла, а ухилення від зла залишає більше можливостей творити добро.
Заповідь «створи благо» показує, що у Бога є для кожної людини перспектива насиченого, цікавого та благодатного життя.
Таким чином, сенс і радість християнського буття – реальна можливість стати кращим, чистішим, досконалішим і навіть – стати святим.
Юрій Максимов
Джерело – pravoslavie.ru
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №6
