Багато хто з нас часто використовує термін «спокуса», але зовсім не усі розуміють його дійсне значення та вплив на наше повсякденне життя.
Тлумачні словники, на жаль, не дають однозначного визначення цьому слову, а іноді ще і наділяють його помилковим значенням. Спокуса розуміється як спонука до зла, спокушання, і, нарешті, як сам гріх. Якщо ж запитати яка роль спокуси в нашому житті, більшість відповідає, що її необхідно всіляко уникати.
Що ж нам потрібно знати про спокуси?
Спокуси є певного роду випробування, які посилаються людині ворогом роду людського або виходять від людей, але з попущення Божого. Таким чином, все, що здійснюється в нашому житті з попущення Божого, потрібно для нашої користі, але за умови, що ми боротимемося з цими спокусами та не дозволятимемо їм оволодівати нашими серцями. Спокуса стає гріхом тільки тоді, коли людина звикається з нею та приймає її у своє серце.
Спокуси відповідають слабкості людської натури. Святий апостол Павел говорить: «Спіткала вас спокуса не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спокусі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10: 13).
Три вороги постійно нас спокушають: ворог роду людського, світські задоволення та пристрасне тіло. Ворог роду людського нас спокушує маловір’ям, відчаєм, гордістю та пихатістю. Потім усіх нас спокушують всілякі світські задоволення, головні з яких багатство та високий соціальний статус. Через тіло ж ми піддаємося спокусам ліні, обжерливості, розпусти і так далі.
Святий Мелетій Сповідник вказує на вісім напрямів, за допомогою яких ворог роду людського спокушує людину. Зверху – коли намагаємося здобути чесноти понад наші сили. Знизу – коли слабшає наше прагнення до всього святого. Зліва – через тілесні пристрасті, якими є жадність, гнів, ненависть і так далі. Справа – через пристрасті душевні: гордість, пихатість, егоїзм і так далі. Спереду – через надмірні праці по збагаченню та постійному страху перед завтрашнім днем. Ззаду – через спонуку до повернення до вчинених одного разу гріхів. Зсередини – через всі пристрасті, якими оволодіває наше серце. Зовні – за допомогою наших всіх п’яти відчуттів.
Істинно віруюча людина, яка покірливо проживає своє життя та невпинно молиться, здатна встояти перед всіма спокусами. Більш того, без спокус неможливо уявити спасіння, тому що через цю постійну духовну боротьбу людина дійсно може здобути життя вічне.
Дуже сильно в цій безперестанній духовній боротьбі допомагає людині Іісусова молитва: «Господи, Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного (грішну)», яка захищає нас від усіх спокус «духів злоби піднебесної» і від падіння в людські слабкості.
У молитві Господній ми чуємо наступні слова: «І не введи нас у спокусу», розуміючи під цими словами спокусу зречення Бога. Нам всім потрібно просити у Господа допомоги, щоб встояти перед всіма спокусами та випробуваннями, з якими нам доведеться зіштовхнутися на усьому нашому життєвому шляху.
Святий Марк Аскет говорить: «Хто бажає перемогти спокуси без молитви та терпіння, не зможе видалити їх від себе, але ще більш заплутається в них». А авва Іов додає: «Своєю силою Христос переміг спокусника; його перемогти і ми можемо силою Іісусового імені. Ім’я Іісусове міцніше сталі, міцніше за граніт. Не існує щита міцнішого та зброї сильнішої в духовній боротьбі, ніж Іісусова молитва».
А відомий румунський старець Арсеній Бока підбадьорює нас таким словами: «Коли трапляється тобі впасти у спокусу, не засмучуйся, тому що це недобре. Смуток посилює спокусу та думки. Зберігай ясність розуму і не дозволяй спокусі контролювати себе. Спокуса не виникає випадково, але причиною її появи є твої бажання».
Духовне життя припускає багато труднощів, але це не означає, що їх неможливо пересилити, адже всі наші зусилля завжди мають підтримку та допомогу з боку Всемилостивого Бога. Коли виникають на нашому життєвому шляху спокуси, вчинимо за образом нашого Спасителя, Якого спокушував ворог роду людського, в пустелі. Христос відповідав дияволу на всі його спокуси словами Священного Писання.
Коли Його спокушали голодом, говорив: «не хлібом єдиним буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Мф. 4: 4). Коли спокушали гордістю, будучи вознесений на крило храму в святому місці, де підступно закликав диявол кинутися вниз, Він відповідав: «Не спокушай Господа Бога свого» (Мф. 4: 6). Коли ж спокушали земним багатством та славою, що може отримати їх, якщо тільки поклониться ворогові людському, Він відповів: «Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому» (Мф. 4: 10).
Ну, а ми – сьогоднішні християни – що відповімо ворогу роду людського, якщо тільки і знаємо одну молитву «Отче наш» і все? Звідси початок є всіх наших злих вчинків та беззаконня, тому що всі ми далекі від Бога, і не проживаємо наше життя за Його заповідями.
Необхідно знаходитися в постійній тверезості, щоб зуміти розпізнати спокуси та зрозуміти від кого або чого виходять вони. Старець Амфілохій говорив про це наступне: «Якщо хтось кидає каменем в собаку, вона замість того, щоб кинутися на людину, кидається на камінь, щоб його вкусити. Так і ми діємо. Спокусник підсилає до нас якусь людину, щоб випробувати нас або словом, або її ставленням до нас, і замість того, щоб кинутися на того, хто кинув в нас камінь, тобто на спокусника, ми кусаємо камінь, тобто нашого брата, якого так підступно використав ворог людський!».
Цей же старець у іншому місці додає: «Під час випробувань нам потрібно проявити терпіння та необхідно молитися. Диявол спокусник дуже досвідчений в своїй справі: у нього цілі гори всіляких засобів для спокуси. Він ніколи не заспокоюється, але невпинно створює ситуації для внесення розбрату. Йому відома нескінченна кількість підступних хитрощів. Він постійно примушує людину до сумніву. Через те і зазнаємо ми часто поразки. Коли трапляється нам пройти через випробування, благодать Божа сходить на нас. Кожного разу, коли ми стикаємося із спокусами, ми усвідомлюємо якими слабкими є, і після того, як упокорюємося, ми притягаємо із надлишком до себе благодать Божу. Саме у такі моменти усі спокуси ворожі втрачають над нами усю свою силу і вже більш не можуть нам заподіяти ніякої шкоди».
Спокуса починається завжди з простого сумніву. Перше, що сказав спокусник Єві в Райському саду, було: « Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?» (Бут. 3: 1).
Люди завжди спокушуються тільки тим, в чому вони більше всього мають потребу або більше чого бажають. З цього виходить, що в моменти, коли ми шукаємо всіма можливими шляхами задовольнити якісь свої потреби, вони, ці потреби, мають неодмінно бути згідно з Євангельським вченням.
Тому явним підтвердженням є спокуса Христа в пустелі, що прообразує Собою істинно духовну людину, яка здатна протистояти спокусам цього світу та в боротьбі з ними завжди виходить переможцем.
Протоієрей Октавіан Мошин
Джерело – “Православие и мир”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №10
