Православних молодих людей, особливо дівчат, що думають про створення сім’ї, досить часто хвилює питання стосунків до шлюбу. Утримання від подружньої близькості між чоловіком і жінкою до шлюбу – це момент виховання. Стриманість дуже важлива. Люди навчаються зустрічатися, люди навчаються розлучатися, очікувати, терпіти для того, щоб одного разу благословлена Богом і Церквою зустріч стала реальним виконанням любові. Справжній вираз любові — стосунки між чоловіком і жінкою — звичайно ж, можливий тільки в справжньому християнському шлюбі. Звичайно, те, що незаконне, не може бути щастям, бути радістю.
Я не бачу такої жорсткої статистики про те, що православні сім’ї в більшості своїй нещасні, а нерелігійні сім’ї, що дозволяли собі якісь стосунки до шлюбу, приречені на якусь радість, щастя і довге існування. Знаменитий російський письменник сказав про те, що «всі щасливі сім’ї щасливі однаково, а всі нещасні нещасні кожна по-своєму».
Я думаю, що численні приклади щасливого шлюбу є як в світському середовищі, так і в середовищі воцерковлених людей. Те ж саме — розставання і розлучення можуть бути як у воцерковлених людей, так і в світському середовищі. Саме по собі вінчання — це не якийсь магічний обряд, здатний раз і назавжди захистити вашу сім’ю і зберегти від розставань, від бід, від якоїсь скорботи.
Для мене є дві форми шлюбу, є дві форми сім’ї.
Є, перш за все, сім’я як таїнство, і шлюб як таїнство, а є сім’я як співжиття. Та і інша форма можуть бути однаковими, як в церковному середовищі, так і в середовищі світському. Як у воцерковленній сім’ї сім’я може бути таїнством, так само і в світському середовищі зустрічаються сім’ї, де шлюб дійсно є таїнством. Як в церковному середовищі є шлюб як звичайне співжиття, так само і в світській сім’ї є шлюб як співжиття.
Що таке сім’я як таїнство? Це, перш за все, бажання жити життям іншої людини, розділяти всі її радощі і горе, щоб було одне загальне життя, одне життя на двох. У цьому спілкуванні, в безперестанних поступках, безперестанному самопожертвуванні потрібно удосконалюватися і знаходити радість шлюбу.
Якщо шлюб як співжиття — це просто щось зовнішнє звело двох людей, якісь обставини, потім з’явилися діти, склалася якось сім’я і живе. Це може тривати роками, десятиліттями, це може пройти все життя. Це не є таїнство, навіть якщо цей шлюб повінчаний.
Одружуватися, на моє тверде переконання, потрібно тільки по любові. Не тому, що батюшка благословив, не тому, що я хороша, а він чудовий такий, скромний, покірливий, і дуже ввічливий і дітей любитиме, і вихований, і з сім’ї прекрасної.
Всі ці якості можуть бути наявними в людині, і людина може бути чудовою, і в сто разів кращою за нас, а сім’ї не вийде, а радості не буде, тому що ми не любимо, або тому що вона нас не любить. Ось і вся причина. Ніякого щастя без любові бути не може. Тому одружуватися потрібно, перш за все, по любові. Це моє тверде переконання.
Звичайно, дуже важлива порада близьких людей, зокрема духовного наставника, але вона зовсім не може і не має бути головною в нашому житті. Можна дуже багато розрахувати в нашому житті, але щастя розрахувати не можливо — тільки по любові. Любиш цю людину? Одружуватися потрібно на тому, з ким тобі буде краще, ніж одному. Якщо тобі краще бути з цією людиною, ніж одному, і ніяк інакше ти свого життя не уявляєш, потрібно обов’язково одружуватися. Все тоді вийде.
Будь-який шлюб має шанс вирости до цього таїнства. Навіть шлюб, що почався як співжиття, має всі можливості для того, щоб стати цим таїнством, якщо ми до цього докладемо зусилля, якщо ми взаємно доповнюватимемо один одного. Якщо в нашому житті наші недоліки заповнюватимуться гідністю другої половини і навпаки.
Я не вважаю, що на сьогодні змінилися критерії вибору. Я вважаю, що критерії у чоловіка стосовно жінки, точно так, як і у жінки стосовно чоловіка, до свого якогось ідеалу чоловіка, залишилися колишніми. Дуже образливо, дуже гірко, коли бачиш прекрасних дівчат, які поки не змогли скласти свою сім’ю, які поки не змогли знайти своє щастя в сімейному житті.
Навіть на приході я дивлюся на дівчат, на прихожанок: «Господи, які чудові усі, які гарні, які всі радісні, які всі гідні! Куди ж дивляться чоловіки?» Чоловіки здрібніли нині, треба признатися, це правда. Це факт, на жаль. Дуже сумно, — вони стали інфантильними, стали нездібними брати на себе відповідальність.
Інша справа, що проблема пошуку, проблема любові, проблема зустрічі двох людей і складання сім’ї в церковному середовищі дуже часто відбуваються ще і від того, що дівчата, воцерковившись, стають гідними православними християнками, і їх планка по відношенню до обранця, до хлопця, до чоловіка дуже підвищується.
Багато хто з однолітків стає вже просто нецікавим, тому що рівень інший — і інтелектуальний, і етичний. Ця планка підвищується, і у когось вона стає дуже завищеною.
Я, до речі, не готовий всіх дівчат православних вважати за слухняних дівчат. Дуже часто з них багато якраз неслухняні. Нехай і дівчата, але не слухняні. Тому і планка підвищується.
Дуже важливо, щоб людину, яку зустрів, і до якої у тебе сколихнулися якісь почуття, підняти до свого власного рівня, зробити її такою, якою ти хочеш її бачити. Це можливо. Це можливо, але це праця. Це знову-таки питання готовності на якусь жертву, на якийсь ідеал, виховання цього ідеалу. Це все можливо. Необхідно працювати над цим. Потрібно бути готовим відкрити своє серце Богові, зробити крок назустріч Божому вибору, впустити Бога в той простір, в якому живеш. Перестати кидатися поодинці в метушні і шукати щось, а трішки довіритися Богові. Бути готовим до цієї зустрічі, яку Господь невпинно тобі посилає.
Господь хоче щастя для кожного з нас. Для кожної дівчини Господь хоче щастя. Господь дуже часто протягує можливість цього вибору, посилає назустріч людині. Потрібно заспокоїтися, з довірою поставитися до Бога та бути готовим цей вибір прийняти.
Важливо зробити крок назустріч, і, зокрема, розглядати кожну людину, яку ти зустрічаєш на своєму життєвому шляху, — однолітка, який надає тобі якісь знаки уваги, або просто опинився з тобою поряд, — мабуть, це Господь тобі посилає, не просто так. Задумайся, будь готова до цього спілкування. Це дуже-дуже важливо — перестати боятися.
Ми сьогодні говоримо дуже часто мовою статистики, все-таки перших шлюбів набагато більше ніж других. Тому говорити про якусь тенденцію, я думаю, не варто. Для того, щоб вийти другий раз заміж, потрібно хоч би перший раз побувати заміжній. Тут питання планки, яку ставлять для себе люди. Для жінок, які були вже заміжні, які шукають щастя в другому шлюбі, ця планка трішки нижча, ніж у тих, хто одружується вперше.
Я не кажу, що це добре чи погано. Просто інші очікування від шлюбу і інша готовність до якогось самопожертвування. Був певний досвід, який виявився корисним, як будь-який досвід. Я не кажу, що ніяк інакше не можна вчинити без цього досвіду. Зовсім ні. Є зовсім інші шляхи. Цей досвід — краще б його не було. Краще б щастя було з першого разу.
Тому чудово, що розведені жінки вийшли заміж вдруге, дай Бог їм щастя в їх сім’ях. Це чудово, коли люди знаходять щастя, нехай не з першого разу, таке буває. Слава Богу, наша Церква дає можливість та поблажлива до такої можливості — розпочати нове життя. Всяке трапляється.
Якщо шлюб розпався де-факто, я думаю, безглуздо його втримувати де-юре. Якщо шлюб припинив своє існування його не втримаєш. Господь, прихильно жаліючи людину, дає їй можливість, дає їй ще один шанс. Цей шанс потрібно використовувати кожній людині. Я думаю, що ті дівчата, які поки що не знайшли свого щастя в житті, обов’язково його знайдуть. Про це потрібно молитися, потрібно вимолити у Бога це щастя.
Необхідно не малювати якийсь ідеальний образ в своїй голові і всіляко намагатися знайти чоловіка, який під цей шаблон підійде. Шаблон цей може бути чудовий, дуже правильний, але всі ми різні.
Всі ми різні, і не завжди відповідаємо якимсь очікуванням. І дружина моя інколи дивується і дуже часто, я думаю, розчаровується, тому що зовсім не те очікувала побачити і зустріти. Не тих вчинків від мене очікувала, і зовсім не ті слова думала, що я скажу у ставленні до неї, у ставленні до інших людей.
Тим більше, з якою легкістю ми розчаруємося в людині, яку ще поки не любимо, з якою тільки ще починаємо знайомитися. Тому дуже важливо бути готовим до того, щоб жертвувати в ім’я любові, побачити людину такою, якою створив її Бог.
Це проблема дуже часто усього подальшого життя. Чому, зустрічаючи одного разу людину, закохуючись в неї, ми не помічаємо ніяких недоліків в ній — ми не бачимо якихось фізичних недоліків, які є у кожного з нас. Ми не помічаємо якихось нерівностей характеру, які присутні у кожного з нас. Нам здається, що перед нами ангел!
Проходить час, проходять роки, ми живемо, життя вносить свої корективи, ми помічаємо і недоліки фізичні, і вади характеру, думаємо: «Господи, де були мої очі? Як же так? Кого ж я вибрав? Як же так могло трапитися?»
Чому так відбувається? Тому що затуманюється наш погляд, життєві якісь турботи, гордість людська застилає наше серце і наші очі, і ми не бачимо людини так, як бачить її Бог. А тоді, перший раз в своєму житті, ми побачили її іншими очима. Ми побачили ангела. Ми побачили людину такою, якою створив її Бог.
Дуже важливо в хвилини знегод пригадати про те, що ми одного разу бачили ангела, що людина, яка поряд з вами, — це ангел. Пригадайте ті хвилини, пригадайте її такою, якою бачить її Бог. Тоді багато чого вдасться уникнути.
Священик Димитрій Агеєв
Повний зміст статті +відео: “Православие и мир”
Переклад українською – “Волинь Православна”, 2012, №10
