Замість передмови
Мабуть, не існує тат і мам, яких час від часу не дратувала б поведінка їх дітей, і в той же час майже кожен з батьків думає, що по частині гнівливості рівних йому немає.
Звичайне роздратування виникає і накопичується в тих ситуаціях, коли мамі або татові не вдається скоректувати індивідуальні особливості поведінки дитини, впоратися з якоюсь побутовою ситуацією.
Якщо не вистачає звичайних способів вплинути на обстановку, роздратування підключається як запасна, хоча і непотрібна батарея.
Сім’я – це довгостроковий проект, впродовж десятиліть з нею відбувається різне: певні періоди виявляються відносно простими і мало не безхмарними, інші ж стають часом справжнього випробування відчуттів на міцність. Саме тому такий необхідний обмін інформацією між подружжям.
Не секрет, що багато молодих сімей спочатку вимушено знімати житло і лише з часом обзаводяться власними домівками. При цьому квартира може опинитися просторішою або скромнішою, кращою або гіршою.
Схожим чином вибудовується і подружнє спілкування: зовсім не завжди уміння вести довірчі та доброзичливі розмови про найскладніші питання приходить відразу. В період залицянь в цьому і потреби немає: голови закоханих зайняті абсолютно іншими речами.
Дійсне спілкування – прерогатива зрілої сім’ї, члени якої чудово розуміють: кожен з них є складною сукупністю достоїнств та вад, що перебувають в постійній та запеклій боротьбі між собою, де «поле битви – серце людини».
Навик спілкування – зовсім не бонус, що додається до свідоцтва про шлюб, а результат багаторічної копіткої та відповідальної праці. Проте сама відсутність цього досвіду і породжує неабиякою мірою спонтанні викиди руйнівних емоцій.
«Світлофор емоцій»
Поняття «зеленої», «жовтої» та «червоної» психологічних зон також цілком можливо віднести до базових. Вам належить навчитися співвідносити з ними свої емоційні стани.
Під «зеленою» зоною психологи мають на увазі такий контроль над собою, при якому ви цілком відповідаєте за свої слова та вчинки і передбачаєте їх можливі наслідки. «Зелена» зона – це територія спокою, рівноваги, комфорту і взаємної доброзичливості людей один до одного.
Слід відзначити, що існують такі сімейні пари, в взаєминах яких взагалі немає місця «зеленій зоні», тому що ці люди не поклопоталися заздалегідь домовитися про те, що саме вони повинні робити, щоб віддавати перевагу сумісному перебуванню роздільному, не визначили, як вони разом проводитимуть вечори та розподілятимуть обов’язки, пов’язані з побутом та вихованням дітей.
Якщо «зелена» зона практично відсутня, гнів і роздратування з часом лише наростатимуть.
У нейтральний, спокійний, безконфліктний період життя потрібно сформулювати для себе, як виглядає ваша «зелена» зона, адже не секрет, що на той час, коли дитина досягає однорічного або півтораоднорічного віку, багато з подружжь вже забувають, як їм було добре ще зовсім нещодавно, як вони ніжно піклувалися один про одного та прагнули не виходити з будинку роздільно.
Замість того щоб фіксувати свою свідомість на спалахах гніву, які важко піддаються управлінню, корисніше подумати про те, як розширити «зелену», комфортну зону.
Безперервна метушня, відчуття того, що нескінченні справи засмоктують, заважає нашому перебуванню в «зеленій» зоні. Нам кожний раз здається: ось скоро ми усе завершимо, доробимо справи і тоді вже заживемо нарешті по-людськи!
Річ у тому, що ми сприймаємо власне життя як нікчемну чернетку, ілюзійно розраховуючи одного разу переписати його начисто, і щиро сподіваємося, що справжнє, «гідне нас» життя розпочнеться з завтрашнього дня, з понеділка або, в крайньому випадку, з нового року.
При цьому наша «зелена» зона зіщулюється, як шагренева шкіра, і ми гонимо себе по сходах агресії все далі і далі…
Опинившись в «жовтій» зоні, ви все ще віддаєте собі звіт в нестабільності свого емоційного стану, ще здатні стримувати себе, навіть не дивлячись на те, що вас вже накриває хвиля гніву.
Подумайте, наскільки легко ви можете визначити точку виходу з комфортної, «зеленої» зони і чи завжди ваша система сповіщення спрацьовує вчасно. Чи завжди ви відчуваєте, що втрачаєте спокій та виходите з рівноваги?
Як говориться, порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. До подружнього життя це твердження відноситься повною мірою. Не намагайтеся розпочинати з’ясування стосунків, перебуваючи в роздратованому стані, неодмінно дочекайтеся повернення в «зелену» зону.
Поспішивши, ви ризикуєте відразу ж опинитися в зоні «червоній».
Головне, втім, щоб всі члени сім’ї, що беруть участь в передбачуваному обговоренні, погодилися визнати цей час нейтральним, адже самі ви можете вважати за його сприятливий тільки тому, що весь день чекали можливості розпочати розмову та ретельно готувалися до неї, а чоловік, навпаки, був стурбований зовсім іншими речами. Про таку можливість забувати теж не слід.
Знаходження в «червоній» зоні означає неможливість контролювати свою поведінку. Наші дії при цьому стають неадекватними, а самі ми втрачаємо над собою контроль. Перебуваючи в такому стані, ви не зможете ухвалити розумне рішення.
Все, що ви збираєтеся сказати в ту мить, коли вас переповнює роздратування, неминуче буде направлене не на створення, а на руйнування.
Під час емоційних спалахів не можна нічого робити, будь-яким діям слід віддати перевагу мовчанню, хоча гнів іноді так і рветься з грудей, а наш стан виявляється нам непідконтрольний.
Проте наша, нехай і спровокована через щось, агресія у жодному випадку не має бути направлена проти найближчих людей, і навіть об’єктивні життєві труднощі не можуть послужити для нас виправданням. Куди продуктивніше зігнати свою образу на боксерській груші або відправитися в найближчий парк на пробіжку.
Про гнів
Гнів, який ми відчуваємо по ставленню до дітей, і гнів, що ми відчуваємо по ставленню до чоловіка або дружини, мають різну природу, їм властива різна тональність, хоча вони і грають «в одній команді».
Прямим результатом пораження гнівом подружніх стосунків стають мікротріщини, які спочатку нескладно залагодити. На одного працюючого та непрацюючого з подружжя внутрішньосімейні та позасімейні чинники надають різну дію.
Наприклад, маму, що залишається вдома, зазвичай пригноблюють соціальна ізоляція, відсутність звичних контактів та повсякденне господарське життя. Та все ж основні причини нашої гнівливості найчастіше криються саме в внутрішньосімейних стосунках.
Само по собі тверезе, критичне ставлення до стресостворюючих колізій цілком може понизити кількість та інтенсивність наших гнівних спалахів. Так вже влаштована людина, що, осмисливши та обговоривши з кимось конфліктну ситуацію, вона, як правило, позбавляється від гніву, перенаправляючи надлишок своїх емоцій в інше русло.
При цьому слід мати на увазі: небажання одного з подружжя обговорювати сімейні проблеми – це лише видима верхівка айсберга. Швидше за все, він не просто не хоче говорити, а уникає діалогу через певні причини.
Боротьба з роздратованістю
Як боротися з спалахами роздратування, направленого на дітей? Певних загальних розпоряджень із цього приводу немає, та й бути не може. Якщо мова йде про семи – або восьмилітню дитину, то розраховувати на її повністю адекватний відгук – означає тішити себе нездійсненними ілюзіями.
Якщо розуміти, що дитина не може по команді стати веселою або, навпаки, зосередженою, якщо ставитися до змін її настрою як до непідвладних нам капризів погоди, то прийняти їх виявиться значно легшим. При цьому дорослих, особливо утомлених за день, цілком може дратувати дитяча впертість та ниття, причини яких їм ніяк не вдається зрозуміти.
Коли дитина проявляє себе несподіваним і небажаним для батьків чином, ті нерідко починають виходити з себе. Насправді: ми читаємо їй хороші книжки, вчасно годуємо її смачною та здоровою їжею, купуємо їй добротний та гарний одяг, регулярно возимо на розвиваючі заняття, а вплинути на неї належним чином, виявляється, не можемо!
Батьки роблять спроби впливати на дітей, але ці спроби зазвичай виявляються безуспішними, внаслідок чого у дорослих з’являється відчуття безсилля та душевної спустошеності. Провиною всьому – помилкова установка, згідно якої хороший батько у будь-який момент може направити своє чадо на шлях істинний.
Ця думка була справедлива, та й то лише частково, років двісті тому, коли звертати на дітей таку увагу, яку ми приділяємо їм тепер, нікому і в голову не приходило.
Ситуація, що склалася у наш час, коли в сім’ ї зростає всього лише одна дитина або, дай Бог, двоє дітей, з колишньою непорівнянна. Нині дитина – це пуп землі, центр всесвіту, зведена на трон самим фактом свого народження! Навколо неї, як планети навколо Сонця, обертаються всі дорослі члени сім’ї.
Ще б: на неї покладено стільки надій, витрачено стільки сил та коштів! Саме наш час породив масу новітніх «надідей», що стосуються дитячого виховання, які не пройшли випробування практикою.
Потрібно чітко визначати, які чинники впливають перш за все на вас, а які – на дитину. Якщо ви, наприклад, спали менше семи годин або посварилися з власними батьками, – вивести вас з стану душевної рівноваги виявиться значно легше.
Дратувати в цьому випадку буде абсолютне все. Слід визначити спускові гачки, натиснення на яких відразу ж перекидають вас в зону гніву.
Відчуваючи, що ви готові вийти з-під контролю, оповіщайте дитину про свої наміри: «Якщо ти негайно не припиниш, я тебе відлупцюю!»
Батьки, що не уміють переорієнтовувати поведінку дитини, кожний раз посилюють міру покарання, проте рано чи пізно і «кінські» дози ліків перестають діяти.
Дитина бачить палаючого гнівом батька або матір, які намагаються про щось з нею говорити, але діти не чують слів під час пожежі, таке навіть не кожному дорослому під силу. Пригадаєте, як ви самі реагуєте на крики та лайку.
Ні про який благотворний вплив мова в даному випадку не йде: дитина просто перестає сприймати інформацію, що надається. Перед нею – доросла людина, яка в три рази вище її зростом і яка чомусь нестямно кричить. З погляду дитини цей дорослий страшний та огидний, нам же здається, що таким чином ми виховуємо своїх дітей.
Але це – небезпечна помилка: дитина в такі хвилини навчається виключно випліскуванню гніву і нічому більше. Застосовуючи подібні методи в своїй педагогічній практиці, ми втрачаємо моральне право сказати дитині: «Не кричи!», коли вона свариться з братом, сестрою або товаришем по іграх.
Навіть якщо ми зірвалися, у нас залишається можливість повернутися в «зелену» зону, сказавши синові або дочці: «Я не хотіла так кричати на тебе. Адже ти знаєш, в нашій сім’ї це не прийнято. Пробач, будь ласка!»
Єкатерина Бурмистрова
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №5
