«Усі щасливі сім’ї щасливі одинаково, а кожна нещаслива сім’я – нещаслива по-своєму…» – цю фразу Толстого кожен пам’ятає ще зі школи. Якби Лев Миколайович жив зараз, він би зовсім по-іншому розставив акценти.
Доля нашого часу – це типово нещасні, багато разів зруйновані сім’ї. Рідкісним винятком нині стало уміння утримати сімейний човен на плаву хоч би декілька років.Який би не був у людей світогляд, чи то релігійний або атеїстичний, що допускає багаторазові експерименти над собою і «партнерами», – це все одно для кожного трагедія, в якій неминуче бувають замішані і діти, чия провина полягає лише в тому, що їх «завели» не вчасно, не з тим і не там, а то і зовсім передумали «заводити», зробивши аборт.
У результаті страждаюча, покалічена людина, відчуваючи біль в досі невідомому їй органі – душі, шукає утіхи і лікування в Церкві, найчастіше прийшовши туди вперше. І священикам, доводиться вислуховувати і намагатися допомогти, спираючись на досвід двотисячолітньої християнської традиції, цей великий натовп нещасних, що нагадують біженців у воєнні роки.
Що робити, і хто винен? Як би зараз на це питання не відповідали, напевно, багато з чим можна погодитися. Немає житла? Хто не зрозуміє! Немає високооплачуваної творчої роботи, в якій молода мама могла б реалізувати себе, не боячись бути викинутою працедавцем? Абсолютно вірно. Молода сім’я не може дозволити собі нормальний відпочинок за містом? В принципі – так. Теща і свекруха проводять розділ сфер впливу? Часта картина… Але все таки головні причини розлучення не зовні, а усередині людини. На них можна подивитися як з психологічної, так і з духовної точки зору.
Найголовніша психологічна проблема новоспеченого чоловіка і дружини – це сприйняття майбутнього сімейного життя як щасливого сумісного польоту, для якого вони, власне, і були створені. Адже шлюб в християнській традиції – це подвиг, що супроводиться, звичайно, щасливими і радісними моментами, але що є саме нагородою за цей подвиг. Людина, яка готується створити сім’ю, повинна розуміти, що пора настроїтися на терпіння і постійну пам’ять, перш за все, про другу половину. Перед прийняттям одного з найголовніших в житті рішень потрібно бути готовим до будь-яких серйозних життєвих криз і в думках уявляти їх, тоді багато веселкових перспектив потьмяніють, ви не підете помилковим шляхом. Чи буде він любити вас, красуне, якщо, не дай Бог, ви отримаєте опік 30% відсотків поверхні тіла або осина талія назавжди виїде до Італії при народженні і вигодовуванні чад? А якщо дитина у вас, не дай Бог, народиться з синдромом Дауна або взагалі її народити не вийде – чи не вирішить ваш обранець знайти собі іншу жінку? Уважно подивіться на своє серце і довіртеся йому, особливо якщо воно чисте…
Інша проблема в тому, що навіть щира і чиста любов дуже часто вмирає, якщо не має продовження в дітях, цих плодах любові. Вона – любов – згасає, скута рамками двох, що вибрали літній відпочинок на комфортабельному курорті замість «заведення» дитини.
Цілком природно, хоча і не цілком комфортно, для людей мати багатодітні сім’ї. Цим ми вирішуємо масу проблем. Ну, по-перше, задовольняється материнський і батьківський інстинкт. Не буде в майбутньому проблеми ревнивих або авторитарних батьків чоловіка або дружини – вони, поняньчавшись за своє життя, зможуть піднестися над пристрастю власництва над своїми «синочками» та «дочечками», бо у них цього добра багато. І не буде ситуації, коли чоловік в зрілому сорокарічному віці раптом знаходить молоду та гарну, яка готова йому ще народжувати. Не хочеться нікого виправдовувати, але, очевидно, тут причина не тільки в його незадоволеному батьківському інстинкті.
По-друге, діти з багатодітних сімей – соціально найадаптованіші члени суспільства, і вони навряд чи виростуть егоїстами, а значить, не доведеться розводити руками: «Ми йому кращі школу-університет-велосипед, а він не виправдовує наших сподівань».
По-третє, – будемо прагматиками – наше покоління пенсії отримувати не буде. Зараз, умовно кажучи, на двох пенсіонерів десять, що працюють, а коли ми постаріємо – все буде навпаки, так що наші діти, якщо їх багато, можливо доглянуть нас, і ми помремо своєю смертю в своєму ліжку, а не від евтаназії в будинку престарілих…
Багатьох підводить нерозуміння тієї очевидної речі, що в кожному будинку має бути один господар і одна господиня. Краще життя без надлишків, а то і впроголодь, ніж економічно вигідне перебування у «мами і тата». В ідеалі батьки чоловіка і дружини не повинні знати про сімейні сварки і неполадки, а радісні події спочатку теж мають бути поділені тільки на двох.
Ще момент: у сім’ї, якщо ми хочемо бачити її міцною і щасливою, має бути ієрархія. Саме вона є одним з головних умов любові і взагалі гармонії. Якщо всі рівні, то, за великим рахунком, ніхто нікому і не потрібний. Ієрархія є в кожній прекрасній речі, наприклад, в музиці, де кожен красивий акорд складається з нот, що мають своє місце, тобто збудованих в строгому ієрархічному порядку. Якщо чоловік не голова сім’ї, то це збочення, яке швидко набридає жінці, що раніше мріяла про «слухняного чоловіка». Важко воскресити чоловіка, що проводить увесь час, сидячи на дивані з кухлем пива, якщо не дати йому відчути смак лідерства, відповідальності і жіночого схвалення. Слід зазначити, що верховенство в православній традиції – це, перш за все, відповідальність. Голова не той, хто наказує, а той, хто, як Христос, здатний омити ноги своїм учням. До чого примітивна книга «Домострой», але навіть там звучить ця думка: «В кожному будинку є тільки один слуга – сам господар».
З духовної точки зору причини сімейних негараздів можна описати однією тезою: недотримання Заповідей Божих. Є фізичні закони, за якими функціонує весь світ. У них можна не вірити, але тоді буде дуже хворобливою емпірика: вийшовши з вікна третього поверху, вимушено зрозумієш, добре, якщо не востаннє, як важливо було довіряти підручнику фізики. Не опираючись фізичним законам, людина збереже своє тілесне здоров’я. А є закони душевного здоров’я і благополуччя – Заповіді, дані Богом людям для того, щоб вони не руйнували себе і життя своїх близьких.
На жаль, у будь-якого бунту проти Творця найчастіше буває один фінал – неминуча смерть, перед цим зруйнувавши не одне життя і сім’ю. Гріх розпусти, наприклад, розтліває душу, як іржа залізо, руйнуючи сім’ї, що ще не встигли створитися і знищуючи нормальні стосунки між чоловіком і жінкою в їх основі. Дотримуючись «вільних стосунків», людина з часом відверто стає злобним істериком, не уміючим себе контролювати. Прірва між чоловіком і жінкою в багато разів посилюється – вони зовсім перестають розуміти один одного.
Сьогодні молоді і не тільки люди, що не раз допустили в своєму житті серйозні помилки, все більш і більш розуміють, що кращий, найбезпечніший і щасливіший шлях – це шлях, на якому орієнтирами служать релігійні імперативи. Саме тому свято сім’ї, любові і вірності, отримавши релігійне осмислення в контексті жертовної і цнотливої любові, так швидко стає популярним у наших співвітчизників, охочих створити міцні і щасливі сім’ї. Все більша кількість хлопців і дівчат бажає йти важкою і довгою, але яка приносить нетлінну радість, доріжкою, второваною нашими дідусями і бабусями. Знов стають нерідкими приклади, коли юна пара, що живиться благодатними церковними таїнствами, зберігає себе в цнотливості і чистотіі, не вступаючи у дошлюбні стосунки, створює сім’ю, у якої є реальний шанс зберегти свіжість відчуттів і благородство навіть в глибокій старості.
Ієрей Дмитро Фетісов
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2012, №9
