Пасха — це не просто свято. Це — суть християнства.
Якщо ми уважно прочитаємо апостольські послання і подивимося ті перші проповіді, що наведені в «Діяннях апостолів», нас чекає сюрприз: апостоли не знають ніякого «вчення Христа». Жодного разу вони не говорять «як вчив нас Господь», не переказують Нагорної проповіді і не передають з вуст у вуста розповіді про чудеса Христові. Важливіше за все для них одне: Він помер за гріхи наші, але і воскрес. Пасхальні події — ось основа християнської проповіді. Християнство — не «вчення», не моралістика, а просто розповідь про факт. Апостоли і проповідують тільки факт — подію, очевидцями якої були.
Але при цьому вони говорять про Воскресіння Христове не як про подію лише в Його житті, але і — в житті тих, хто прийняв пасхальне благовістя, — тому що «Дух Того, Хто воскресив з мертвих Іісуса, живе у вас» (Рим. 8,11). Незвичність того, що відбулося з Христом в тому, що смерть Його і воскресіння «діє в нас» (2 Кор. 4,12). І з тих пір кожен християнин може сказати: найголовніша подія в моєму житті відбулася в Єрусалимі.
Що ж ми святкуємо у Пасху? Про богослов’я говорити сучасним людям складно, тому придивимося до того, що говорить про це ікона.
Але в православній іконографії немає ікони Воскресіння Христового! Знайоме всім нам зображення Христа в білосніжних ризах, що виходить з гробу з прапором в руці, — це католицька версія, котра з’явилася в храмах дещо пізніше. Традиційна православна ікона не зображає момент Воскресіння Христа. Існує, проте, немало ікон, напис на яких говорить, що перед нами «Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа», а реальне зображення все ж таки оповідає про події, які відбувалися за день раніше, — у Велику Суботу. Пасхальною іконою Православної Церкви є ікона «Зішестя в ад».
Христос на цій іконі тримає за руки Адама і Єву. Він тільки готується вивести їх з місця скорботи. Підйом ще не розпочався. Але тільки що закінчився спуск: одяг Христа ще розвіюється (як після стрімкого спуску). Він вже зупинився, а одяг ще обпадає услід за Ним. Перед нами — точка граничного сходження Христа, від неї шлях піде увись, від пекла — в Небо. Христос увірвався в пекло, і скрушні ним врата пекла, розламані, лежать під Його ногами.
«Зішестя в ад» показує нам, як здійснюється перемога Христова: не силою і не магічно-авторитарною дією, але — через максимальне самоумалення Господа. Вся складність іконографії Воскресіння пов’язана з необхідністю показати, що Христос — не тільки Воскреслий, але і Воскреситель. Вона говорить про те, — навіщо Бог прийшов на землю і прийняв смерть.
На цій іконі зображений момент перелому, мить зустрічі двох різноспрямованих, але єдиних за метою дій: гранична точка Божественного сходження виявляється початковою опорою людського сходження. «Бог став людиною, щоб людина стала богом» — така золота формула православного розуміння людини. Воскресіння Христа — це подарована нам перемога.
Протод.Андрій Кураєв. З книги: “Школьное богословие”
переклад: “Волинь Православна”, 2012, №4
