Бесіда з протоієреєм Ігорем Смертіним
— Важким або кризовим зазвичай називають підлітковий вік. Коли мова заходить про виховання підлітка, багато батьків сумно розводять руками і нарікають на величезні труднощі, з якими вони стикаються. Чому цей вік важкий?
— Все не так однозначно: одні батьки говорять, що перехідний вік їхні діти проходять непомітно, а інші — що труднощі цього віку зламали в сім’ї все! Чомусь не завжди це питання стоїть однаково гостро… Чи так вже раптом підліток починає претендувати на рівноправ’я в стосунках із старшими і чи завжди дитина, яка підросла, йде на конфлікт з батьками, проявляючи незгоду з ними? Річ у тому, що причини проблем, які виникають навколо підлітка, кореняться усередині сім’ї.
Є дивовижний за глибиною вислів священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького, якраз до теми нашої розмови: «Кращий спадок, який можуть дати батьки своїм дітям, є добре виховання. Воно має набагато більшу цінність, ніж всі багатства і блага земні. Дитя — це молоденьке деревце, а батьки — Богом призначені садівники цієї юної людської рослини. Вони повинні ретельно доглядати його із самого початку, вони повинні очищати його від скверни гріха, від злих схильностей і пристрастей: вони повинні обсікати дикі відростки самолюбності, завзятості і капризів; вони, нарешті, повинні давати йому правильний напрям і з раннього віку прихилити його під ярмо християнської слухняності і дисципліни. Серце дитяти — це сад, а батьки — садівники, поставлені Богом, і сад серця своїх дітей повинні вони з раннього віку їх очищати від плевел і бур’яну».
Якщо зі вступом дитини в підлітковий вік у батьків виникли проблеми з дітьми, значить, щось неправильно складалося в духовному налаштуванні їх православної або неправославної сім’ї. Як одну з головних причин я б відзначив наступне: батьки не піклуються, перш за все, про своє духовне здоров’я, а раз так — у них немає підстави розмовляти про це з дітьми. А дитина, яка виховується в подібному напрямі, ще з дитинства набуває гріховних схильностей, які посилюються у міру її зростання.
— Психологи стверджують, що підлітковий вік — це період колосальних змін у фізіології, психології, в соціальному статусі. Чи відбувається криза в духовному стані людини в цьому віці?
— Я переконаний, що це не так! Церковний досвід святих отців, які з дитинства молилися і виховувалися в християнському середовищі, показує, що ні у кого з них не було перехідного віку, ні проблем, з ним пов’язаних, — не було!
— Отче Ігоре, будь-який сучасний батько заперечить вам: чи можна порівнювати сьогоднішню дитину зі святими?
— Так, в сучасній людині, зважаючи на викривлене виховання, «плотська людина» переважає над духовною. Тіло сучасного підлітка домінує над особою, тому що духовне в нім не виховувалося з перших років життя! А кому дісталося правильне виховання, той розуміє, що це боротьба плоті, боротьба пристрастей, пороків і що в житті їм необхідно протистояти.
— Чи може дитина це розуміти?
— Церква закликає до покаяння дітей вже семирічного віку. Чому? Дитина в сім років цілком здатна оцінювати свої вчинки, відрізняти, що добре, а що погано. Є гріх, і з ним необхідно боротися.
— Проте проблем багато, наприклад, починаються шкільні конфлікти, різко погіршується успішність, дитина втрачає інтерес до навчання, прогулює уроки. Що робити?
— Це означає, що на дитину напав дух ліні. За неї багато що батьки робили і раніше, особливо, якщо дитина єдина в сім’ї — «найкраща», з усіх боків опіка, за неї готові були все-все зробити, виховували в цукерках. Така дитина, як правило, безініціативна, не упевнена в собі, а у результаті зростає ледарем. Скільки таких сьогодні! З дитини, що підросла, ті ж батьки починають вимагати, як від дорослої людини: «Давай нам результат! У цьому віці ти маєш бути така-то!» А вона: «Не хочу». Звідси — протест, бурхливе обурення, негативізм, лють.
В цілому труднощі і проблеми підлітків викликані їх незрілістю, несамостійністю, безвідповідальністю, лінощами і небажанням долати труднощі. Повторюся, якщо в сім’ї не були правильно розставлені етичні акценти, дитина обов’язково попадеться — почне прогулювати уроки і інше.
Але я б радив у кожному окремому випадку розбиратися індивідуально, тому що причини можуть бути дуже різними: лінь або сором’язливість, проблема може бути в ній, в колективі або в сім’ї.
— А якщо дитина самовільно йде гуляти, може не прийти ночувати додому, з батьками спілкується неохоче?
— Мама з татом невпинно лаються — дитині хочеться піти від цього куди завгодно, сховатися: батьки зайняті собою, і вона не відчуває ні від одного з них любові. Це породжує в дитині відчуття знедоленої людини, даремності власного життя. Оскільки самостійно цю проблему вирішити підліток не може, він шукає для себе комфортніше місце! Просто так дитина не піде: вона не достатньо отримала тепла і розуміння в сім’ї і шукає його на стороні.
— У батьків виникає і таке питання: чому дитина цілими днями сидить біля комп’ютера, грає в ігри, дивиться кіно і спілкується в соціальних мережах?
— Душа дитини не терпить порожнечі! Якщо вона не заповнена благим, то починається пошук іншого: у сайтах, соціальних мереж, в дворових компаніях або якій-небудь модній молодіжній субкультурі: емо, готи та інше. Ще в дитинстві в дитині потрібно було закласти зрозумілі, виразні уявлення про те, що добро, а що зло, разом радіти справжній красі і жахатися потворному. Але у будь-якому випадку, потрібно любити її якою вона є і бути поряд.
— Яких принципів порадите дотримуватися в спілкуванні з дитиною?
— Найдорогоцінніше — не втратити нитку довіри дитини, не втратити взаєморозуміння з дитиною! Важливо, щоб вона чула і розуміла дорослого, від якого вимагається любов, доброта і твердість! Зазвичай, скаржачись на важкий підлітковий вік, батьки якраз мають на увазі, що їм самим важко порозумітися з сином або дочкою, що вони втратили взаєморозуміння з дитиною. Чому немає бажаного результату? Тому що спілкування з дітьми і між батьками було засновано не на смиренні і любові!
Більш того, я б порадив взагалі нічого не говорити, якщо пропало взаєморозуміння. А щоб воно відновилося, потрібно молитися!
Не вистачає свого батьківського авторитету, шукай помічника — людину, яка має на вашу дитину вплив і яка має у неї авторитет. Якщо і це не виходить, то тоді залишається тільки молитися… і чекати! Як старець Паїсій говорив: «Дайте місце благодаті Божій». Навіть якщо дитина прийняла розумом сказане вами, їй потрібно якийсь час на усвідомлення. А у нас це відбувається, як правило, навпаки, все робимо з гордістю, тиском: не по-моєму — крик, образи і докори: «Я ж для тебе стільки зробив!» Хіба може таке слово торкнутися серця?! Звичайно — ні!
— Якщо дитина попадається на вживанні алкоголю?
— Завжди за це хтось відповідає. Більшість в компанії — просто учасники. Абсолютно ясно, що знайшлася особа, яку ворог людський вибрав як знаряддя, щоб все це чинити. Зі своєю дитиною треба спокійно порозумітися. Завжди є темний лідер, який приносить порок з вулиці (або з проблемної сім’ї). Він так самостверджується. Повторюся, потрібний індивідуальний підхід до всіх.
Якомога частіше потрібно говорити з ними про духовне здоров’я. До нещастя, з підлітками ведуть нескінченні бесіди про тіло, а про душу ніхто говорити не хоче, тому що це важко і часто незрозуміло для самих дорослих. Вони все більше думають про те, як дітей покарати! Між поколіннями споруджується барикада. По одну сторону — діти, які намагаються жити за своїми законами, по іншу — вчителі, яких поставили в принизливе становище сторожів. Знову роз’єднання і нерозуміння: вчителі не хочуть втручатися в життя дітей, знати їх проблеми, не вистачає на це часу, а дитина будує свій світ усередині себе без керма і вітрил. Вихід який?
Тільки один: мудріший дорослий повинен шукати підхід!
— У чому причина апатії сучасних підлітків?
— Діти зростають в сучасному середовищі духовними інвалідами через відсутність благодаті Божої, яку людина повинна отримувати через духовно-етичне виховання.
Нормальний, здоровий стан дитини — це любов, тепло, радість, легкість в душі, веселість і здатність гратись. А ми бачимо дітей без усмішок, без радості. Чому? Наші підлітки не уміють каятися — не навчилися цьому, і вибачення просити не можуть, а це величезна проблема: людина ходить з каменем в душі. Душевна скам’янілість особливо характерна для жителів мегаполісів. Підліток виснажується, він все спробував, але так і не подорослішав. Перед ним вже стоять дорослі завдання, а він не готовий до самостійного життя, звідси депресія, смуток, алкоголь, наркотики.
— Які основні правила виховання необхідно дотримуватись в сім’ї, щоб у підлітковому віці не зіткнутися з труднощами?
— Для цього перш за все потрібно мати виразний образ ідеальної сім’ї, в якій кризи перехідного віку не трапляється! У основі такої сім’ї закладене те, що називається простим словом — цнотливість. Що таке цнотливість? Це цілісність, чистота душі і тіла, цілісність розуму і цілісне ставлення до життя, коли вершиною всього є Бог, і все йде, спираючись на духовність.
Така сім’я — воцерковлена, там панує взаємна любов між батьками, там є місце для посту і молитви, там батьки разом піклуються про духовне життя.
Якби переді мною не було такого досвіду багатьох сімей наших прихожан з дітьми, то можна подумати, що це просто неможливо! Насправді це реально, ми можемо створити благодатну атмосферу для нормального зростання своєї дитини! Благодатне середовище для неї там, де батьки мають одностайність і однодумність в розумінні дійсної турботи про дитину і коли вони знаходяться в постійній взаємодії зі своєю дитиною.
Для багатьох сучасних батьків, на жаль, предметом особливих, переважаючих турбот про дитину є турботи тілесні, а в результаті росте суспільство споживання! А все починається з неправильно влаштованої сім’ї, де немає душевної турботи батька, який фактично весь час зовні удома; де матір своєю викривленою любов’ю потурає дитині, прагне вгамувати всі її бажання — «чим би дитя не тішилося, аби не плакало», і тому всі засоби хороші!
Одного разу запросили мене на освячення великої квартири в одну сім’ю. Я готую все, що необхідно для освячення. Поряд зі мною величезний екран телевізора, його включають без звуку і садять перед ним дитину років п’ять в навушниках. Я питаю: «А що ви робите?» На що мені батьки спокійно відповідають: «Щоб вона не заважала!»
Ось в чому коріння! Батьки не готові до сім’ї, не готові до правильного ставлення до дитини: адже найдорогоцінніше — прищепити їй бажання добра, бажання спілкування з Церквою, як в таїнствах церковних, так і в бажанні спілкування зі священиком як живим представником Церкви! А тут дитину відривають від найголовнішого. В результаті сучасна дитина абсолютно звільнена від духовного середовища, навіть коли батьки самі ходять в храм.
Дітей звільняють від нормальної фізичної праці, діти не стежать навіть за своїми речами — від них вимагається лише освоєння великої кількості інформації: «Тобі найголовніше — вивчити уроки!» Під слушним приводом підготовки до уроків дитина ще займається, чим хоче, розважається! Раніше дисципліна у вихованні була на першому місці. Діти знали, що спочатку необхідно зробити справи по дому, по самообслуговуванню, навчалися розраховувати свій час, щоб його залишалося і на «пограти», почитати і інше. А зараз батьки для того, щоб самим бути вільнішими, будь-які іграшки знаходять, будь-які видовища дають своїм дітям, щоб тільки не утруднятися. Материнська праця в тому і полягає, щоб постійно спілкуватися з дитиною душа в душу, терпляче навчати її найнеобхіднішим речам.
— Батюшка, що побажаєте нашим читачам?
—Будьте уважні до внутрішнього життя своїх дітей. Прагніть будувати власне життя на основі заповідей, воцерковляйтесь: у нас є покаяння і молитва. Допоможи собі сам, тоді зможеш допомогти і своєму чаду.
Бесідувала Фаріда Савельєва
Переклад на українську: Волинь Православна, 2012, №7
